Звісно, коли ми говоримо про форму державного правління, то це часто виглядає суцільною абстракцією.
Проблема ж, зрештою, не у ній, а у тому що сама ідея конституціоналізму для українців - абстракція.
Наприклад, тривалий час у нас точилася дискусія щодо федерального устрою. Хоча зараз сама ідея федералізації дискредитована та міцно асоціюється з федералізмом. Але, загалом, не можна сказати, що федералізм якесь безумовне зло. Просто, очевидно, що він - зло для сучасної України.
У США існує чіткий поділ компетенції між центром і суб'єктами федерації. Кожен займається своїми питаннями і не лізе в чужі. І ця система працює. В умовах України будь-яка спроба федералізації мала б лише два варіанти та сценарії розвитку: Боснійський та Російський. Тобто, або регіони би перетягнули ковдру на себе, і держава стала би конгломератом феодальних вотчин, або би вся федеративність стала би номінальною, і центр би все зосередив у своїх руках.
Тому федерація - не для України.
Те саме і з формою правління. Нинішня наша конституційна модель - не така погана. Так, недосконала, але як модель - нормальна.
Але хіба в Конституції написано, що генпрокурор має бути кумом президента?
Але і в громадян розуміння компетенції та того, що у кожного є своя сфера відповідальності, теж відсутнє наглухо.
Вони за гречку обирають мерів (а здебільшого - взагалі не ходять на вибори), а потім чекають, що президент їм вивозитиме сміття.
Ми одержали Конституцію раніше, аніж доросли до конституціоналізму. Десятиліттями сама ідея "правил гри" витравлювалася з суспільної свідомості, і результати цього - очевидні. Ніхто не хоче дотримуватися правил, але всі хочуть дотримання правил, щодо себе.
Звісно, наша Конституція не ідеальна, і я маю чимало ідей, як її можна змінити. Але ці зміни не матимуть смислу, якщо не спиратимуться на розуміння простих істин: правила потрібні, якщо вони потрібні всім - їх всі і мають виконувати. Це в є "дорости до конституціоналізму", що набагато важливіше, аніж просто одержати Конституцію.
Петро Олещук
Політолог