У селі Пархомівка, що на Краснокутщині, перед сільським Ермітажем, який створив учитель історії Панас Луньов, напередодні мистецької акції “Формула чорного квадрата” старий пенок зацвів (чи то його розмалювали) в кольорах Казимира Малевича.
Дехто одразу ж уявить знаменититу картину “Чорний квадрат” митця і засмутиться. Ні, пеньок набагато різнобарвніший, як робота художника “Супрематизм-65”. Це єдина картина Малевича, що знаходиться в Україні.
Те, що нею володіє сільський музей, взагалі незбагнене чудо. Але ще більше диво інші сім тисяч полотен, які зберігаються в музеї: Пікассо, Гоген, Реріх, Врубель, Айвазовський, Сєров, Рєпін, Мане… Все це – оригінали, як і малюнки Тараса Шевченка.
Історія сільського Ермітажу розпочинається з того, що після війни в Пархомівку приїхав учителювати Панас Луньов і вирішив долучити дітей до прекрасного.
Варто сказати, що на той час світові шедеври у цих місцях були не рідкістю. Можливо тому, що Краснокутщина, зокрема Пархомівка було тим місцем, куди меценат Харитоненко, де був один з кращих його заводів, запрошував найвідоміших тогочасних живописців. Вони тут залишали свої роботи. Окрім того, родина Харитоненків колекціонувала предмети мистецтва. Після революції вони могли “розійтися” по селянах.
Директор місцевого цукрового заводу розповідав мені також про німецького коменданта аеродрому, який під час війни зібрав чималу колекцію художніх полотен і після наступу радянських військ не зміг вивезти її. Потім ці роботи учитель випрошував і вимінював у селян.
Окрім того, що учні Луньова на прохання вчителя шукали шедеври на бабусиних горищах, вчитель знаходив твори Бенуа і Гомесів на повоєнних базарах, щоб купити їх чи виміняти. Далі більше: писав листи в усі кінці світу, аби музеї поділилися з ним експонатами. Відомого “Голуба миру” Пабло Пікасо подарував музеєві письменник Ілля Еренбург. Яким чином йому дісталася робота Малевича “Супрематизм 65” не відомо, але зрозуміло, що це сталося в часи коли роботи українського митця польського походження знищувалися і не експонувалися в радянських музеях.
Цю колекцію намагалися пограбувати і тепер музей охороняється. Хотіли перевезти до столиці, але ж Луньов заповідав картини своєму селу. Зараз тут буває у вихідні до 20 екскурсій.
Абстракціоніст Малевич і село, здається, речі несумісні. Але це не просто село, а Пархомівка. За часів “магнатів” і меценатів Харитоненків воно було центром культури. На завод, який і сьогодні успішно працює вони запрошували інженерів-цукроварів з усього світу. Один з найкращих тогочасних технологів солодкої справи Северин Малевич мешкав он у тому будиночку для спеціалістів разом з сином Казимиром. Там і сьогодні живуть люди.
До одинадцяти років Казимир навчався в сільськогосподарському училищі. І хоча, як стверджує директор музею Одена Семенченко, у цьому віці не знав хлопець навіть такого слова як живопис, але ж, мабуть, бачив як українські жіночки розмальовують причілки біленьких хаток, припічки… Не повірю, якщо скажуть, що цей період його юного життя аж ніяк не вплинув на його формування художника.
Автор “Чорного квадрата” згадує, як ходив на завод, де спостерігав, як батько куштував коричневий і густий як вареня цукор. Казимир не любив завод за його механічну душу. Особливо йому не подобалася піч у пащу якої кидали чорний вугіль. Можливо в дитячій підсвідомості та чорна паща печі заводу потім стане “Чорним квадратом”. Хоча працівники Пархомівського музею заперечують: мовляв, уперше він застосував той квадрат при оформленні спектаклю, коли працював у театрі. Тим квадратом він затулив сонце і наслав сутінки. Може воно й так, але може бути, що той квадрат у підсвідомість йому поклала піч цукрового заводу, звідки він просто його добув під час оформлення спектаклю.
Хоча Малевич не вичерпується абстракцією і супрематизмом. Про це можна буде дізнатися у неділю 12 жовтня під час мистецької акції “Малевич+” з підназвою “Формула чорного квадрата”. Тут представлені роботи українських художників, для яких Малевич близький. Живопис, графіка, інсталяції. А ще вишивка за ескізами Малевича, які надав Київський інститут декоративно-прикладного мистецтва. Виявляється художник робив ескізи для вишивальних промислів. За його ескізами також розписували фарфоровий посуд. Він був прекрасним живописцем і графіком. У цьому також переконують експонати.
До Пархомівки добралися роботи іноземних художників різних країн, які захоплюються творчістю Малевич, і котрі в своїй творчості відтворили його дух. Надійшли постери бразильських, італійських, іспанських, хорватських майстрів.
— Акція “Малевич+” вже проходила позаминулого року, — говорить директор музею. — На цей рай ми доповнили експозицію інформацією про самого Малевича, адже знайшли дуже цікаві матеріали про нього. Показуємо роботи не в абстрактній техніці, а більш реалістичний живопис.
Словом, Казимир Малевич і село Пархомівка виявилися речами напрочуд сумісними.
