Думки

Українець в Америці, Американець в Україні

25 Січня 2019 15:14
Леонід ЛОГВИНЕНКО

Священик з Америки о. Микола Кривоніс полишив спокійне і сите життя в одній з найблагополучніших країн світу й перебрався до слобожанського села Височинівка, аби служити Україні.

Козацького роду

У панотця Миколи біла борода як у святого Миколая і козацьке запорозьке прізвище Кривоніс.

Мій син і онук досліджували наш родовід і докопалися, що походимо з роду легендарного Максима Кривоноса, який був полковником у війську Богдана Хмельницького,- гордиться священик.

Тоді якраз в Європі вирувала тридцятилітня війна, у якій шотландський предок Кривоносів брав активу участь. Найманство в ті часи було дуже поширене, чоловік воював там, де платили гроші. Згодом та війна чоловікові надокучила і він подумав про Україну, про славних воїнів якої він не лише чув, а й бачив їх у ділі. Адже, кажуть, на чолі з кошовим отаманом Сірком запорожці брали Дюнкерк. За іншою версією войовничий шотландець змушений був утікати в Україну, рятуючись від переслідувань. Ця історія пов’язана з малюнком Рембрандта, де Кривоноса зображено на коні. За легендою Рембрандт почувши про подвиги Кривоноса, який уже сидів у в’язниці, захотів намалювати його портрета. Воїн поставив умову, аби його зобразили верхи на коні. Цей портрет так і залишився начерком, зробленим вуглиною, адже як тільки Кривоніс сів на коня – тут його тільки й бачили.

Заявившись на Запоріжжі, Кривоніс прийняв православ'я, вивчив козацьку мову. Це було обов’язковим, аби тебе прийняли в козаки. Спочатку чоловік звався Перебийносом через те, що йому татарин держаком списа перебив носа, а потім коли той ніс зрісся криво, він став Кривоносом. Під час війни полковник черні Кривоніс був найавторитетнішим провідником низів. Його повстанці палили й різали шляхту безбожно, через що король Речі Посполитої просив Хмельницького вгамувати Кривоноса. Гетьман же відповідав, що князь Ярема Вишневецький, хоча й аристократ, але ні чим не милостивіший за полковника… Панотець Микола, навпаки, людина чемна і добра, хоча і буває войовничою. Казав неприємну правду у вічі й патріарху Філарету, а за українську церкву воює ось вже не одне десятиліття.

На чужині

Панотець Микола народився в Мурафі на Слобожанщині. Те, що Кривоноси опинилися в цьому селі, немає нічого дивного. Мурафа – козацьке поселення, де й сьогодні вулиці називають сотнями. Їх тут аж 12.

У Німеччині, а потім Америці, Микола Кривоніс опинився п’ятирічним хлопцем. Під час війни німці вивезли чи не пів села на чужину. Хоча в таборі їм було не солодко, але для Кривоносів чужина стала своєрідним порятунком. Річ у тім, що перед війною їхню родину розкуркулили й вислали на Алтай. Багатіями вони не були. Батько працював на млині й мозолями заробив на хату із залізним дахом, та на шматок хліба не завжди з салом. Щоправда, був правдолюбцем, позаочі лаяв комуністів, може, тому й вислали. Повернулися вони в Мурафу вже під час війни, а в їхній хаті живуть чужі люди. Малий Миколка мало що з того життя запам’ятав: хіба що як у небі гули німецькі літаки, а вони ховалися в льоху від бомб.

…Ще панотець згадує Мюнхен 1945 року й американського генерала верхи на білому коні. Той генерал з трьома золотими зірками на кашкеті дав йому помаранча, а малий Миколка, який жодного разу не бачив апельсинів, укусив нечищений фрукт, скривився, кинув його додолу. Генерал зліз з коня, почистив цитрус, розділив його на три частини й дав хлопчакам. Потім вони довідаються, що то був знаменитий командувач американськими військами Петен. Згодом цей тризірковий генерал врятує життя багатьом українцям, коли до табору біженців навідаються комуністи, аби забрати їх до СРСР. На захист виступили чотири єпископи Никанор, Ігор, Мстислав і Полікарп. Одягнувши єпископське облачення вони сказали: “Якщо хочете нас забрати, то мусите переїхати спочатку танками”. Однак, комуністи не вгавали. Тоді генерал Петен наказав оточити посланців з колгоспного комуністичного раю і гнати їх від Мюнхена до Берліна. Словом, врятував українців від радянських концтаборів.

Чудо

Отець Микола запевняє, що священиком він став завдяки чуду. Улітку 1977 року його син-пластун таборувався з скаутами під Буфало. Батько вирішив відвідати хлопця, захопивши заразом з собою швейну машинку, аби відремонтувати намети пластунів. Натомившись за роботою, пан Кривоніс заліз в намет і заснув. Уві сні до нього з’явився Ісус Христос, запитав: "Чого ти лежиш? Іди до семінарії – я тебе кличу. Проповідуй мою Єванглію!"

Прокинувшись, пан Микола зібрав манатки, попрощався з дружиною й синами і поїхав у Вінніпег, що в Канаді, аби вивчитись на священика. До того він працював інженером у відомій компанії “Ксерокс” і непогано заробляв, а тут його родину чекало життя упроголодь. Щоправда, компанія дозволила приїздити йому щороку й два місяці на рік підробляти – створювати креслення чудернацької машинерії. Через п’ять років архієпископ Української церкви в Америці, що діяла під омофором Константинополя, Андрій Кущак після 5 років навчання висвятив Миколу Кривоноса спочатку в диякони, а через 3 місяці в священики.

Служіння

Я служив у таких місцях, що рука до ручки церковних дверей примерзала,- згадує отець Микола. – Це був закуток Канади. Температура на вулиці падала до мінус 50, тож потрібно було одягати рукавиці, аби взятися за ручку й відкрити двері дерев’яної церкви.

Допомагала йому в усьому пані матка. Корінна американка, вона вивчила українську мову так, що вміла не лише читати, а й писати українською. А як вона співала наших пісень! Вчилася грати на фортепіано з 5 років, то ж мала хист. Але ще потрібно було мати й душу, закохану в Україну, якої вона ніколи не бачила, щоб так співати. Тієї любові пані матка зачерпнула в українському середовищі тієї, попередньої хвилі емігрантів, які сумували за Україною. Любили її не лише до глибини душі, а й до глибини кишені. Жертвували на храми. Зліпили мільйони вареників, накрутили мільйони голубців, зварили мільйони мисок холодців, аби продати їх та повсюдно на континенті збудувати церкви.

Нинішні емігранти, які почали з’являтися в Америці років з 20 тому за доларами світу білого не бачать,- каже отець Микола.- Працюють сім день на тиждень, а церкву якщо хтось і відвідує, то хіба що на Великдень та Різдво. А дехто навіть соромиться говорити українською. Таких корінні американці не люблять.

Панотець полишив цю українську Америку і переїхав на береги річки Мжа, до села Височинівка, що на Слобожанщині. Його за океаном нічого не тримало: батьки, дружина молодша сестра померли, у синів своє життя. Він вирішив служити Україні.

На Мжі

Ми познайомилися з отцем Миколою років десять тому. Тоді він на власний кошт і продані писанки придбав стоматологічне обладнання для сиротинці в Богодухові й передав його дітям. Тоді ще московський піп заскочив в кабінет до директора закладу з погрозою пікетувати священика канонічної української церкви в Америці. Зібрав десяток таких же як він промосковських попів і взявся перешкоджати добрій справі.

Я з ними дружу, це вони зі мною не дружать,- каже панотець.

Однак козарлюга-священик з роду Кривоносів мало на це зважає. Власним коштом збудував церкву в Мурафі, купив землю й хату, яку перебудували на дім Божий в Змієві. Вони зареєстровані на громаду, як і земля й хата у Височинівці також куплені й переобладнані під церкву. Спочатку ж о. Микола служив у гаражі, який пристосували під храм.

Люди стверджують, що панотець грошей за відправи не бере, хіба що хтось добровільно покладе щось у скриньку, що йде на будівництво нового храму. За що ж він будує? Каже, що має добру пенсію, яку заробив працюючи в “Ксероксі”. А ще сам відкладав у банку на пенсійний рахунок, коли був “самозайнятим”. Через те не відмовляється від американського громадянства, аби ту пенсію не втратити.

Миколі Кривоносу виповнилося 82, але він складає плани. Ось весною хочуть залити фундамент під дерев’яний храм, який споруджуватимуть у селі. Панотець заготував листи до підприємців і мешканців села, аби вони також дали хто скільки може на добру справу. Каже, що йому під силу профінансувати будівництво церкви і самому, але якщо кожен вкладеться у справу, то зрозуміє, що будується храм для дітей та онуків, більше цінуватиме зроблене.

Однак найбільша його мрія, щоб Православна церква України отримала статус патріархату. Бо тоді, каже, поєднаються наші церкви не лише в Україні, а й за кордоном.


Відео дня

Якщо ви помітили орфографічну помилку в тексті, виділіть її мишею та натисніть Ctrl+Enter

Хочете першими дізнаватися про головні події в Україні - підписуйтесь на наш Telegram-канал

ТОП-новини
Останні новини
усі новини
Gambling