Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер заявив, що США повинні приєднатися до гарантій безпеки для України. Угода, яка не зупинить РФ від повторного вторгнення, стане катастрофою, попередив політик у колонці для видання Sun.
Мені було двадцять сім років, коли впала Берлінська стіна. Для мого покоління це було хвилююче. Ми справді відчували, що скидаємо кайдани історії.
Що весь наш континент об’єднується навколо свободи і демократії.
Якби ви сказали мені, що одного дня ми знову побачимо російські танки, які в’їжджатимуть у європейські міста, я б ніколи не повірив.
Але саме це ми побачили три роки тому, коли Росія вторглася в Україну.
Сцени, які, здавалося, вистрибнули прямо з підручників історії на наші сучасні екрани. Зображення, які ми думали, що більше ніколи не побачимо в Європі.
Тільки уявіть, що відчували звичайні українці. Ви могли сидіти в кафе, снідати в Києві.
Відводити дітей до школи в Харкові.
Йти пішки на роботу. Виходити на пробіжку. Звичайний, холодний, лютневий ранок, як і будь-який інший.
І раптом: ракети. Сирени. Вибухи. Не вдалині. Не по телевізору. У вашому місті.
Вдарять по вашій громаді. Вбиваючи твоїх друзів. Армія-загарбник у твоїй країні.
Це кошмар, в якому українці прокидаються щодня протягом останніх трьох років. Кошмар, спричинений однією людиною і тільки однією людиною – Владіміром Путіним.
Я бачив його руйнування на власні очі. Я відвідав опікову лікарню в Києві,зустрівся з солдатами, які хоробро боролися на фронті за свободу.
Я спілкувався з дітьми, які зараз ростуть під постійними обстрілами.
І я був у Бучі, місті, де російські солдати холоднокровно вбили мирних жителів, закутих у наручники.
Повірте, таке місце, як Буча, не забувається. Один момент особливо запам’ятався мені.
Розмова з людьми, які збирали тіла загиблих. Їхні друзі, їхні сім’ї, їхні брати і сестри.
Їх звозили до братської могили на візках для покупок. Тому що росіяни навіть не потурбувалися про те, щоб поховати їх.
Все, що я побачив, лише посилює мою рішучість підтримувати Україну в її боротьбі за своє майбутнє. Я знаю, що британський народ відчуває те ж саме.
Ми визнаємо «бульдожий дух» країни, яка протистоїть ворогу, що не знає меж у своїй жорстокості. Це саме та мужність, яку ми продемонстрували під час Другої світової війни.
Але президент Трамп має рацію в тому, що європейські країни повинні взяти на себе більшу відповідальність за нашу безпеку.
Ми повинні збільшити наші оборонні витрати, як ми обіцяли тут, у Великій Британії. Ми повинні відігравати більшу роль в НАТО.
Ми говоримо про це досить довго. Настав час діяти.
Президент Трамп також має рацію, коли хапається за кропиву і дивиться, чи є на столі хороша мирна угода.
Кожного разу, коли я розмовляю з ним, мене вражає його відданість миру.
І, звичайно, ніхто в Британії не хоче, щоб кровопролиття тривало. Проте хороший мир можна здобути лише силою.
Україна повинна мати право голосу в переговорах про своє майбутнє. І вона потребує сильних гарантій безпеки, щоб мир тривав.
Я вважаю, що Америка повинна бути частиною цих гарантій.
Це в її інтересах. Мирна угода, яка не зупинить Путіна від нового нападу, буде катастрофою для всіх.
Найкращий спосіб переконатися, що цього не станеться, – бути твердим і справедливим зараз.
Ось чому я також відкритий до того, щоб британські війська відігравали певну роль у будь-яких європейських силах в Україні після укладення мирної угоди. Це не те, що я кажу з легкістю.
Відповідальність за розгортання британських солдатів у небезпечних місцях є найсерйознішим завданням, яке бере на себе будь-який прем’єр-міністр.
Проте сувора правда полягає в тому, що на кону не лише безпека і майбутнє України. Це навіть не лише безпека Європи.
Це також наша безпека тут, у Британії.
Зрештою, минуло лише сім років відтоді, як російські агенти здійснили хімічну атаку в Солсбері, в самому центрі центральної Англії. Їхні шпигунські кораблі все ще загрожують нашому узбережжю.
Літаки вторгаються в наш повітряний простір. Боти вторгаються в наші дебати в соціальних мережах, просуваючи схвалені Кремлем наративи.
Але є й дещо більше. Коли впала Берлінська стіна, Британія насолоджувалася довгим періодом процвітання.
Це показує великий урок нашої історії. Економічна нестабільність в Європі завжди прибиває до наших берегів.
Цей урок ми знову засвоїли нещодавно. Тому що криза вартості життя, яка вдарила по працездатному населенню, має чіткий зв’язок з нестабільністю в Україні.
Але якщо Україна не буде належним чином захищена від тиранії Путіна, то я боюся, що Європа стане лише більш нестабільною. Це може нам тільки нашкодити.
Британія може пишатися тим, як вона підтримує Україну. Уряди, що змінювали один одного, рішуче захищали нашу демократію та свободу.
Тисячі британських родин відкрили свої домівки для українських громадян, які втікали з України.
Жовто-блакитний прапор гордо майорить на церквах і сільських ратушах по всій країні.
Зараз, коли ця війна триває вже четвертий рік, ця солідарність повинна продовжуватися. Ми ніколи не повинні забувати про жах, якого зазнали пересічні українці.
І ми ніколи не повинні забувати, що безпечна і стабільна Україна є національним інтересом Великої Британії.