На КПП "Тимофіївка", де нейтральна полоса всього кілька кроків, така ж тиша, як і кілька місяців тому.
Навіть ще більша.
Наші прикордонники зізнаються: якщо раніше вони співпрацювали з російскими прикордонниками, відпрацьовували якісь спільні дії, то тепер кожен сам за себе. В усякому разі в гості, як раніше, вже не ходять. Буває навіть, що росіяни в український бік показують дулі. Он як на тому відео, що обійшло Інтернет. Там видно, як кілька БТРів під російськими прапорами на повних газах курсують вздовж кордону й показують у бік України й наших прикордонників непристойні жести. А навпроти них наш офіцер на "Ниіві" – як безпомічна мурашка. Адже невідомо, що в тих росіян в голові. Он Путін, ви знаєте, що він замислив.? А який піп, така і парафія. Хочеш не хочеш, а від таких сусідів доводиться відгороджуватися ровом – метрів три шириною, метра півтора завглибшки. Екскаватор бере ковшем півтораметровий шар глевкого чорнозему і кладе на українську територію.Українці не люблять, щоб добро пропадало. З російського боку також вирили рівчак. Задовго до українського, але він вужчий.
Знайомий фермер при мені запитує голову Золочівської РДА Ігоря Гуріна:"Навіщо, мовляв отой рів? Все одно сучасною технікою його можна засипати". Справді, засипати можна, але на це потрібен час, а у сучасній війні дорога кожна хвилина. З іншого боку, якщо порушник чи контрабандист нині перетне кордон і його зловлять, то вже не викрутиться, що він не помітив, як здолав межу.
Із-за тієї межі війна, дивиться косим азійським поглядом – із-за бруствера вздовж рову. Ігор Гурін говорить, що російські родичі українських громадян розповідають, що в прикордонній смузі все більше зэвоэяться солдат із-за Уралу – буряти, хакаси, чукчі. Очільник району міркує, що це не дарма: мовляв, брат з Шебекіно, напевне замислиться, якщо його будуть посилати вбивати родича у Золочевому. А виходець здалеку – ні.
Отож і зариваються українці в землю, будують траншеї, бліндажі, потаємні окопи. Кажуть, для кругової оборони. Перекривають їх товстезними бетонними плитами, а зверху ще колоди – у два накати. Голова РДА Ігор Гурін крутиться як білка в колесі, забезпечуючи прикордонників піском, цементом, деревом… Для чого все це? Ігор Гурін говорить, аби зберегти життя прикордонників у разі чого. Всі ж вони – мешканці Золочівщини. А ще каже, щоб не картали матері, що він нічого не робив для захисту їхніх синів.
Один прикордонник з їхнього загону вже загинув – Микола Постольний. Міг і не їхати у відрядження на Донбас, а поїхав. Нещодавно проводили футбольний турнір на його честь, Так молодь встала й акапельно заспівала:"Ще не вмерла Україна". Уявляєте, чоловік чотириста співало у невеликому селі. Такого в районі ще не було.
Прикордонники ствердують: народ сьогодні змінився, став обачнішим. Он учора на заставу телефонувало чоловік 30, попереджуючи прикордонників. Кажуть: бачили російський безпілотник. Перевірили – виявилося, що то наш легкий літачок облітав кордон. Там у лісі уздріли невідомих… Ні, то були наші вояки.
Звісно, кордон потрібно охороняти усім миром.