Життя – театр, а люди в нім – актори. А парламентське життя в Україні для деяких депутатів – ляльковий театр. Це я до того, що «демократи-опозиціонери», а простіше – пройдисвіти та знавіснілі популісти переплутали трибуну та президіум Верховної Ради з великою сценою… лялькового театру.
В цій ситуації зрозуміло, хто є ляльками, хто – лялькарями, а хто – режисер цього дійства. Незрозумілою є лише роль українського народу, адже виїзні вистави лялькового театру в приміщенні Ради українці змушені не лише споглядати, а й відчувати на собі їхні наслідки.
Перша частина вистави під умовною назвою «газ і тарифи» є надзвичайно «проникливою», а от виконання другої – «як це реалізувати?» вони намагаються будь-що відтягти, бо написання такого сценарію аж ніяк не входить в плани їхніх лялькарів.
Деякі ляльки спочатку підписують кабальні для України «газові» контракти, а потім закидають владі підвищення тарифів. Де верх цинізму?! Хоча про що можна говорити, якщо цей персонаж дозволяє собі називати «хунтою та чорними полковниками» українських героїв, які пройшли весь Майдан і в перші ж години стали на захист рідної землі!
Дуже показовим є те, що останнім часом лави «Батьківщини» залишила велика кількість надзвичайно порядних, фахових, патріотично налаштованих людей, які пройшли всі найпекельніші дня Майдана, а потім стали обличчям до смерті, стримуючи російсько-терористичну навалу. Вони першими зрозуміли, в чому суть цієї лялькової вистави, і, зрозуміло, не стали брати в ній участі.
А я ж лише нагадаю декому, хто сидів у Качанівській колонії та харківському ЦКЛ №5, – хто був увесь час поруч, хто робив можливе і неможливе для звільнення, хто проводив під вікнами у люті морози та спеку і за будь-яких умов більше часу, ніж з власними родинами.
Чого ж зараз домагаються ці маріонеткові актори, а скоріше – їхні лялькарі? Проведення дочасних виборів, аби зосередити у власних руках усю повноту влади та передати її «смотрящім кураторам», ой… вибачте – лялькарям на таці і з блакитною, а скоріше – трикольоровою стрічкою.
Але скільки вервиці не тягтися – кінець очевидний. Тільки український народ ошукати навіть у такий спосіб вже не вдасться – якщо дочасні вибори все ж відбудуться, то таких «чи то людей, чи то ляльок» мудрі українці дуже швидко винесуть на смітник історії, та ще й разом із кріслами. Рейтинги можна, які хочеш, купувати, а насправді народ не такий нерозумний, як дехто про нього думає. Безумовно, можна довго тиснути руки проплаченим мітингувальникам під Радою, але треба розуміти, що це той контингент, який завтра піде до того, хто дасть більше. Тим трударям, які працюють на благо країни, ніколи гасати по Києву з гаслами.
Для таких примітивних, вертепного штибу, лялькових вистав в Україні вже, на щастя, починає бракувати відповідного глядача. Тож, панове, може час замислитися про закордонні гастролі?! В одній сусідній державі ви збиратимете аншлаги!
Слава Україні!