Колись і Гена обов’язково вийде, і Шокін піде, а самоврядування залишиться. І поки вони то на волі, то в своєму природному середовищі, містом має хтось перейматись. У Харкові – купа спеціалістів з різних сфер міського життя, і ще більше активних громадян інших професій (тобто їх мало, але більше, ніж вчора). Деякі з них останнім часом збиваються в інтелектуальні зграї для спільного полювання на міські проблеми.
Потанцювавши на власних граблях, найкращі з нас прикупили нарешті граблі польські: мету, зміст і графік реформ вигадуй до опанування влади, на кухнях, у кав’ярнях, в академічних гуртках. У керівному кріслі думати вже ніколи. Л. Бальцерович з однодумцями виробив стратегію і тактику демонтажу соціалістичного раю задовго до повалення комуністів. Без жодних шансів на негайну реалізацію. Теж саме з канонічною для українців польською реформою місцевого самоврядування: група проф. Єжі Регульського всі теоретичні завдання виконала ще в комуністичній Польщі.
Бракує золота в сірих горах
Немає коштів – немає самоврядування, цей неписаний закон добре дружить з нашим друкованим законодавством, ґрунтованим на Європейській хартії місцевого самоврядування. Добра згадка про наших політиків завжди недоречна, але з невимовним сумом варто визнати: подекуди національна нормотворчість буває якісною. За всім не угледиш, от і потрапляють в світ поза Радою добрі закони, що, звичайно, поступово виправляється. Чинне наше законодавство про самоврядування наповнене загалом цивілізованими нормами (окрім законів про місцеві вибори та референдуми). Хитрий законодавець, до речі, нерідко підтримує дуже прогресивні норми, напевно знаючи, що ніякий чорт їх дотримуватись не буде.
Місто має власний бюджет і майно, притому перший завжди оформлений і малозрозумілий, а друге – різноманітне і публічно зазвичай не обліковано. Міста не зобов’язані складати реєстр всього свого майна, чим радо користуються (в Сумах з 2006 р. такий перелік вивішували на сайті міськради і небо не впало). Бюджет міста дуже залежить від Державного, бо значну його частину складають дотації (трансферти) з бюджету країни. Є т. зв. «дотації вирівнювання», які йдуть з Держбюджету для збалансування місцевих доходів та витрат, є цільові субвенції (наприклад, на соціальний захист). Важливо, що цільові перекази місцевим володарям малоцікаві – вони проходять через бюджети транзитом, а цікаві саме ті, які розподіляються в місті. Харків теж сплачує, наприклад поточного року, за словами директора Департаменту бюджету і фінансів Тетяни Таукешевої, місто спрямовує до бюджету держави суму податку на доходи фізичних осіб (ПДФО). Зазвичай 75 % ПДФО залишається місту і він складає дуже вагому частку харківського бюджету.
Інші джерела наповнення – акцизний збір, транспортний збір, податок на нерухомість, єдиний податок, доходи від продажу або передачі в оренду комунального майна і землі. Тут ми бачимо джерела двох видів: передане державою право фіскалити та виключно місцеві збори, які місто може регулювати на власний розсуд його керівництва. Частка всіх цих доходів у міському бюджеті дуже різна, власні джерела мають значні потенції до зростання (яке зараз відбувається лише в конкретних кишенях).
Майно міста різноманітне наче в маркіза Карабаса: земля, замки, селяни, метри житлові та нежитлові, підприємства, лікарні, школи, електротранспорт, бувають навіть міські банки, страхові компанії та вищі навчальні заклади. Іноді це добро перебуває в заставі, іноді ним «володіє» Кіт в чоботях, але майже завжди комунальне майно для міста є збитковим, а для діячів самоврядування привабливим. Так буває, воно все банкрутує і збиткує, а тебе звідти навіть після арешту не виженеш. Загадку цю не вдається відгадати ні колишньому КРУ, ні прокуратурі, ні КВН. Зачаровані якісь місця, хоча схематично все досить просто: бідне підприємство завжди очолює заможний керівник.
Кажуть, що в Харкові вже штук 140 різних КП – від охорони до поховання з короткою зупинкою на весілля, проте суднобудування і космос в місті недостатньо охоплені.
«Вежа блазнів»: майно, гроші та інші неприємності
Більшість міських обранців володіє всім, окрім знань, тому спеціально для лінгвістично обдарованих варто пояснити: «вежа» – слово не образливе, а питомо міське. Це теж саме, що й «донжон», якщо ви всередині замку або «барбакан», коли вас до нього ще не пустили.
Як здогадались вже і деякі місцеві аналітики, ситуація, коли мер – наше усьо, а рада і громада – ніщо, нормальною не є в Ойкумені. Навіть у нашому містечку до 2006 р. було інше життя: дискусії там всякі в раді, обговорення, голосування замість кнопкодавства, вхід вільний. Закон теж солідарний зі здоровим глуздом: між радою, головою та виконком міста мусить існувати баланс повноважень. Але міськрада все ж таки, як всякий колективний орган, має явні переваги.
Головна наша вежа розташована якраз напроти колишнього кафе «Восточные сладости» і, згідно із законом, саме там чиняться всякі чорні фінансово-майнові справи. Розпорядником бюджетних і позабюджетних коштів є міський голова (після каяття – неминуча амністія). Щоправда, призначення всіх витрат вирішує міська рада, а не один голова, ну то таке … . Може вона йому сліпо довіряє. Мер також подає проект бюджету та звіт про його виконання, призначає та звільняє керівників комунальних установ (якщо це не суперечить позиції ради).
Міська рада затверджує бюджет, кадри, проекти програм (або й не затверджує, бувають і такі міста під Сонцем), визначає місцеві податки або звільняє від них, вирішує що з комунального майна відчужувати і за які гроші, створює та ліквідовує комунальні об’єкти, затверджує ставки земельного податку … .
Тобто, майнові, кадрові, контрольні, нормотворчі повноваження міської ради безумовно широкі та вагомі. Міський голова, хай Аллах продовжить його дні на волі, є лише головною посадовою особою міської влади. В нашому випадку, до слова, обраною голосами аж 11,7 % всіх наявних в місті виборців (голосувати в жовтні 2010 р. з’явилось 40 % харків’ян, з яких 29,34 % підтримали двічі непідсудного ).
До речі, люди бають, що в заморських землях та деяких містечках Вітчизни бувають такі дива дивні: то явлення громаді «Відкритого бюджету», а то й Реєстру міського майна на скрижалях. А буває й лік реформаторський на Ратуші проступає в сиру погоду. Наче хтось бачив. Брешуть, мабуть, Господь псування казенної стіни не допустить … .
Сучасне наше місцеве самоврядування невпинно наближається до свого 20-річчя (Конституція 1996 року, однойменний закон і ратифікація Європейської хартії 1997 року). За цей час сформувались в Україні потужні аналітичні центри, створили вони безліч публікацій і розробок про місцеве самоврядування. Всі вони мають доступні електронні бібліотеки, які допоможуть охочим дізнатись і про ази самоуправління, і про найбільш складні його проблеми та способи їх розв’язання. Автор з вдячністю використав книги визначних експертів Анатолія Ткачука та Юрія Ганущака з Інституту громадянського суспільства, а ще є Український незалежний центр політичних досліджень (УНЦПД), проект «Прозора Україна» (спільно з поляками), Центр політичних студій та аналітики та чимало інших корисних ресурсів.
«Покаранням за громадську пасивність є влада злодіїв» – писав афінський громадянин Платон, який зрадив сімейній традиції та не пішов в політику. Є в нашому міському житті все ж таки щось античне …