Нью-Зміїв у Соколовому

 

 Але маховик було запущено і, згодом, незважаючи навіть на заборону на державному рівні розміщення питно-розважальних закладів у дитячих навчальних установах, підвальне приміщення (за винятком деяких кімнат) відійшло до приватної структури.

 

 А музей все муляв очі керівництву. Хотілося ще більше, адже і мотив виселення музею був – розширення ДЮСШ. Але зміївчани розуміли, що керівництво району «здихавшись» музею, спортивну школу і на поріг не пустили б у ті приміщення, де перебував музей. Вони вже планувалися на продаж комерційним структурам.

 

 І розпочалася справжня «травля» проти Зміївського музею. Його працівникам необхідно було постійно вибивати у керівництва району право на життя музею, право на існування при повній відсутності фінансування та допомоги. І тоді, як сніг на голову районному керівництву була моя стаття у газеті «Зміївський кур’єр» (№ 17 від 21-27.04.2003 р.) «Муляє очі музей, або як пані Мисенко привітала музей зі святом», у якій йшлося про те, що Мисенко В. О. хоче перемістити Зміївський краєзнавчий музей у приміщення Соколівського музею бойового братерства, адже він «заважає розвитку спортивної підготовки в районі».

 

 На захист Зміївського краєзнавчого музею стали зміївчани та засоби масової інформації України, які розгорнули широку кампанію на підтримку районного музею. Зокрема, «Українське слово» писало: «… місцеві бізнесмени, жадібні до усього матеріального, особливо іномарок та нерухомості, вже пригледіли будинок місцевого краєзнавчого музею. Будинок дійсно того вартий і влада вже почала складну «шахову партію» з переміщенням залучених у цій складній комбінації осіб на заплановані позиції. Приміщення музею з паркетною підлогою планується спочатку передати танцювальному гуртку при ДЮСШ. Зрозуміло, що відбирати приміщення у спортивної школи згодом буде набагато легше, ніж у музею, бо менше скандалу…»

 

 Сьогодні ситуація знову повторюється і діючі особи майже не помінялися. Під гаслом створення міжнародного музею у с. Соколове і з метою «не розпорошення коштів» його фонди, які налічують більше 22 тис. експонатів та експозицію переведуть у Соколівський сільський будинок культури, де їх розмістять у непристосованих приміщеннях, без фондосховищ, без сигналізації, видворивши перед цим сільську раду у старе приміщення сільської ради, а сільську бібліотеку іще подальше… І знову потрібно буде витрачати державні кошти на створення проекту нового музею, його тематико-експозиційного плану, його охорону, створення умов для збереження колекції. Але під час переїзду десь раптом щезнуть оригінали найцінніших експонатів, якими так славиться Зміївський музей. А натомість, в кращому випадку, з’являться чітко підроблені копії, а в гіршому – експонати щезнуть.

 

 На переїзд і перенесення експозиції Зміївського краєзнавчого музею в Соколове районний глава Зміївської РДА Мураєв Є. В. обіцяє виділити значні кошти, навіть говорить, що новостворений музей будуть відвідувати багато населення України. Але як і хто?

 

 Виявляється, ми знову повертаємося до тоталітарних радянських часів, коли нас заганяли до колгоспів, школярів «ганяли» на поля радгоспів начебто за щось відробляти, а за що провинили перед державою ми – учні, нам не говорили. Нас возили та водили натовпами до музеїв революції та вождю світового пролетаріату. Це вже все було…

 

 При бесіді із керівником району я так і не зміг його переконати у тому, що у новостворений Міжнародний музей будуть ходити лише учні місцевої Соколівської школи, а всі інші школи району будуть його відвідувати у разі наявності транспорту і то лише на річницю бою та День Перемоги. І увесь тягар із забезпеченням транспортом ляже на керівників шкіл. Керівництво району не цікавить, де місцеві школи будуть проводити День знань, уроки історії, отримувати інформацію з питань історії і краєзнавства. Адже такі послуги надає Зміївський краєзнавчий музей. Керівників цікавить лише створення міжнародного музею у Нью-Змієві – Соколові. До речі, на Україні сьогодні немає жодного музею із статусом «міжнародний». Навіть не розроблено жодної документації, як на державному, так і на районних рівнях.

 

 Тепер щодо перспектив розвитку спорту в місті Змієві. Їх, на мій погляд, два. Перший, найкращий, для одурених зміївчан. Спортивна школа займе всі приміщення, що звільнить Зміївський краєзнавчий музей після виселення його до с. Соколове. Розмістить школа свої нові секції у цих чудових залах. Все це добре, але є одне «але». Виявляється, районне керівництво, нарешті, подумує про будівництво спортивного комплексу у місті. І це добре! Та ось лишень ДЮСШ перебереться у нове приміщення спорткомплексу (а деякі керівники зацікавлені у найшвидшому його будівництві), будинок де був музей та ДЮСШ (майдан Радянський, 6) відразу ж перейде у приватну власність, навіть відремонтований за державні кошти. І ось що головне для них – там уже не буде головного претендента на цей будинок – Зміївського краєзнавчого музею.

 

 Другий варіант, найгірший для зміївчан, але і його я припускаю. Після виселення районного музею напризволяще до Соколового, у дитячо-спортивну школу прийде директор-пенсіонер, але із стажем. Молодого, енергійного директора, який цю установу зараз очолює звільнять, як такого, що «не зможе справитися із збільшеними обсягами робіт». Обсяги фінансування ДЮСШ будуть доведені до обсягів 2001-2003 років, тобто мінімальні. Кількість викладачів значно зменшаться, а отже зменшиться і кількість дітей. І через декілька років постане питання про переселення цих секцій, що залишилися у ДЮСШ, до колишнього спортивного комплексу Зміївського машзаводу, що на міському стадіоні, адже його вже у цьому році розпочинають ремонтувати. А увесь будинок, про який іде мова, перейде у приватну власність.

 

 Скажете, що такого не може бути! Але ми це вже проходили. А головне – діючі особи у цих махінаціях, в основному, залишаються ті ж самі, хоч і у вигляді «сірих кардиналів» яких «приютила» нова влада. Згадаймо лишень знищення Зміївської школи-інтернат. Спочатку дітей-сиріт порозпихували по сирітським домам та інтернатам України, а потім дітям, які залишилися у Змієві, надали набагато менше приміщення. Територію школи-інтернату роздали під приватні садиби, а сам будинок з його підсобними господарськими спорудами було розграбовано.

 

 Іншим прикладом можуть служити знищення дитячих садків та ясел. Спочатку штучно були створені умови, від яких значно зменшилась кількість дітей у цих закладах, а вже слідуючим етапом було пограбування та продаж у приватну власність частини цих споруд. І такі приклади, на жаль, вже були і вони не поодинокі.

 

 Звісно, прший варіант набагато привабливіший для зміївчан. У цьому варіанті нинішній глава Зміївської РДА Є. В. Мураєв може залишити про себе пам’ять у віках. І не тільки у фінансуванні будівництва Троїцького храму у Змієві, яким він так пишається. Фінансування будівництва нового спорткомплексу у Змієві (а його необхідно побудувати на території зруйнованого комплексу колишньої райлікарні, чи на місці напівзруйнованого кафе «Каштан») – ось що пам’ятатимуть місцеві жителі.

 

 Ось де є можливість увічнити своє ім’я в історії Зміївщини. А спірний будинок у центрі міста віддати повністю під Зміївський краєзнавчий музей, а не у приватну структуру. Адже перший поверх – це вже майже повністю готова нова експозиція «Далеке минуле Зміївщини» із подіумами та вітринами у євро стандарті, про який так піклується Євген Володимирович. Інші зали – це експозиції «Видатні люди Зміївщини», «Відлунні війни». Четвертий зал – виставковий, в якому згодом планується (згідно затвердженого проекту музею) відкриття експозиції «На рубежі століть».

 

 На другому поверсі необхідно розмістити Зміївську картинну галерею із дитячою художньою школою, адже у фондах музею сьогодні зберігається близько 300 картин видатних художників СРСР, України, району. А із тильного боку будинку, там де зараз побудований дитячий майданчик із штучним покриттям, розмістити етнографічну експозицію під відкритим небом (гарантований термін служби таких майданчиків 10 років, тому через деякий час його можна демонтувати, а на його місце перенести декілька старих українських осель ХІХ – поч. ХХ ст., кількість яких з кожним роком меншає). Також      побудувати вітряний млин, тобто відновити частину слобожанського хутора. А як би смачно пахли вареники, пампушки, млинці та галушки, випечені чи приготовлені у печі такої садиби! З яким би апетитом дітки та дорослі їли ряжанку чи пили пряжене молоко із печі такої хати! Я думаю, що у районного керівництва тоді був би вибір: чи вести гостей району до кафе «Титанік» чи у Слобожанський хутір. Але це все лише плани працівників музею. Перспектива ж у нас тепер зовсім інша.

 

 Працівники Зміївського краєзнавчого музею точно знають, що у Соколові цього нічого не буде. Ніколи районний центр не переміститься до цього села і не буде воно носити назву Нью-Зміїв. Не поїдуть туди натовпи зміївчан та гостей району подивитися Нью-Зміївський краєзнавчий музей. Не підуть до нього діти Зміївського ліцею № 1, Зміївської, Зідьківської, Левківської, Чемужівської шкіл, як це зараз ходять до Зміївського музею. І ніколи цього не буде, навіть із-під палки!

 

 На закінчення хочеться нагадати районному керівництву і всім, хто стоїть за ним, що Соколівський музей бойового братерства – це музей одного бою, це бренд Харківщини. І неможливо «схрестити вужа і їжа», як неможливо поєднати цей музей із Зміївським краєзнавчим музеєм, як це бажає районне керівництво.

 

 Районний музей не випадково створений клопотанням, потом декількох поколінь зміївчан і повинен бути лише у Змієві! Нью-Зміїв зміївчанам не підходить. Їм він підійде лише тоді, коли і райдержадміністрація із усім своїм штатом переїде теж до Соколового.