У неділю міністерство оборони Росії визнало загибель двох старших офіцерів армії – полковників із колишнього добровольчого формування самопроголошеної “ЛНР”, яке влилося до складу російських збройних сил.
За офіційною версією міноборони, вони загинули, командуючи на передовій під час серії атак ЗСУ, які їхня частина відбила.
“Командир 4-ї мотострілецької бригади полковник В’ячеслав Макаров, перебуваючи на передовій, особисто керував боєм. Дві атаки противника були відбиті. Військовослужбовцями бригади знищено три танки, чотири бойові машини піхоти і два бронеавтомобілі ЗСУ. Під час відбиття третьої атаки командир бригади був тяжко поранений і загинув під час евакуації”, – йдеться у повідомленні на сайті МО.
Про другого загиблого полковника Євгена Бровка повідомляють, що він обіймав посаду заступника командира армійського корпусу з військово-політичної роботи і “керував діями особового складу, перебуваючи на іншій ділянці відбиття атак”, а загинув, отримавши численні поранення.
У цьому стислому офіційному повідомленні містилася інформація про місце загибелі офіцерів – село Іванівське, яке входить до міської громади Бахмута і до 2016 року називалося Красне. У заявах російського міноборони часто фігурують радянські назви населених пунктів, які в Україні перейменували. Бахмут, наприклад, у Москві досі називають Артемівськом.
Іванівське розташоване на лівому фланзі загонів ПВК “Вагнер”, що ведуть бої за Бахмут. В останні кілька днів ЗСУ активізували дії у цих районах.
4-та мотострілецька бригада, про яку йдеться у зведенні, раніше була одним із озброєних формувань, створених ще 2014 року в “ЛНР”. Вона входила до так званого 2-го корпусу “ЛНР” і 31 грудня 2022 року була разом з іншими формуваннями офіційно інтегрована в російські збройні сили.
Тому в Росії її вже називають частиною російської армії, але з іншого боку, вона все ще відрізняється від армії РФ укомплектованістю та озброєнням.
Усі атаки ЗСУ в районі села Іванівське, як стверджує міністерство оборони Росії, начебто відбиті з втратами для українських сил.
Тим часом, як стверджують телеграм-канали, пов’язані з головою ПВК “Вагнер” Євгеном Пригожиним, “успішна оборона” насправді була втечею.
Пригожин у четвер заявив, що український “контрнаступ йде повним ходом” і підрозділи ЗСУ “заходять у фланги” під Бахмутом, а частини російської армії, які відповідали за прикриття з флангів, нібито “практично без бою” кидають території.
Околиці селища Іванівське, де загинули двоє полковників, справді були місцем запеклих боїв в останній тиждень, і там українці відтіснили росіян.
Телеграм-канал “Оркестр Вагнера”, наприклад, поширив інформацію, згідно з якою вже у четвер 4-а окрема мотострілецька бригада “кинула ділянку площею 3,5 кілометра” на південний захід від села Іванівське.
Подробиць цього відступу канал не наводить.
Інше джерело – телеграм-канал “Нам пишуть із Яніни”, який веде військовослужбовець “ДНР”, відомий під псевдонімом Мурз, малює іншу картину бою. Автор, який є активним прихильником самопроголошеного утворення, симпатизує збройним формуванням так званих “ЛНР” та “ДНР”, до яких продовжує зараховувати і 4 бригаду.
За його словами, ця частина від початку вторгнення веде бої на передовій, “поповнюючись за рахунок мобілізованих” [ймовірно, йдеться про жителів Луганської області, яких насильно забирають у загони “ЛНР”]. До останнього часу вона воювала в районі Кремінної, але, за словами Мурза, була перекинута під Бахмут.
Він пише, що бригада змінила на позиціях ПВК “Вагнер”, які не обладнали їх належним чином, оскільки могли придушувати українську артилерію та застосовувати при цьому військові дрони-розвідники. Це нібито знижувало небезпеку артобстрілу.
Однак із прибуттям ослабленої луганської піхоти українська армія почала активно застосовувати засоби радіоелектронної боротьби та сильно обстрілювати російські позиції.
“У такій ситуації з безлімітним боєкомплектом ствольна артилерія противника має можливість не лише “розмотувати” якісь опорники, а й полювати навіть за окремими бійцями. Що вона і робить. Результат цього за останні 48 годин – у 4-й бригаді вбитий комбриг і начштабу бригади, загинув офіцер з управління 2 АК, є інші вбиті та поранені офіцери управління бригади”, – написав блогер.
Про загибель полковника на посаді заступника командира армійського корпусу з військово-політичної роботи він не повідомляє, але звання полковника міг мати начальник штабу бригади.
Загибель у бою командира великого військового формування – подія на війні не така вже й часта. Наприклад, з лютого 2022 року ВВС спільно з “Медіазоною” та командою волонтерів вдалося встановити імена всього чотирьох російських генералів та 57 полковників, які загинули за цей час.
При цьому далеко не всі вони гинули у боях. Часто вищі та старші офіцери РФ гинули, потрапляючи під удар української артилерії чи авіації.
Більшість із них загинули у 2022 році ще до початку наступу ЗСУ у Харківській області. У зведенні про загиблих за 2 вересня йдеться, що розслідувачам вдалося встановити імена чотирьох загиблих генералів та 35 полковників. За даними на початок року, кількість загиблих полковників збільшилася до 52.
Таким чином, за перші п’ять місяців 2023 року підтверджено лише п’ять випадків загибелі полковників РФ на війні в Україні. Їхня кількість збільшилася на два лише в одному бою.
Ще в липні 2022 року, коментуючи порівняно велику кількість загиблих вищих і старших офіцерів у російській армії, британська розвідка зазначала, що такі високі втрати серед командирів викликані тим, що їм “доводилося керувати тактичними діями найнижчого рівня, оскільки у російській армії бракує висококваліфікованих та наділених повноваженнями сержантів, які виконують цю роль у західних арміях”.
Справді, командир бригади не повинен керувати військами на передовій. Його місце – на командному пункті, звідки він керує обороною або наступом ланцюгом командування з використанням засобів зв’язку. Навіть якби він не загинув у бою, сам факт того, що він опинився на передовій, уже означав би, що у формування є проблеми з управлінням військами.
Це може означати, що нижчі офіцери не здатні керувати своїми підрозділами, порушений зв’язок, й або противник прорвався до самого командного пункту і атакує його безпосередньо, або війська сильно відступили.
Тим часом у соціальних мережах з’явився репортаж “Першого каналу” про полковника В’ячеслава Макарова. Судячи з репортажу, йому доводилося й раніше, коли його формування перебувало під Кремінною, постійно перевіряти передній край.
“Ось він особисто обходить нещодавно зайняті позиції, підказує, де треба правильно розставити кулемети, АГС. Зазвичай офіцери такої величини ставлять завдання на картах у штабі, але “Барнаул” вважав, якщо ризикують його бійці, то й він зобов’язаний”, – каже кореспондент. Він описує епізоди, коли командир бригади приходив на передову та ставив завдання перед штурмовими групами перед атакою.
Очевидно, такий стиль командування у полковника з’явився не від хорошого життя – якщо він ставить завдання рядовим, це означає, що його не можуть поставити сержанти, лейтенанти тощо. А якщо в одному бою в одному формуванні гинуть одразу два полковники, це може означати, що проблеми цієї бригади великі і стосуються якщо не всіх її підрозділів, то більшості.
Головнокомандувач Сухопутних військ ЗСУ Олександр Сирський у понеділок заявив, що оборона Бахмута триває, а події останніх днів показали, що ЗСУ можуть вести наступальні операції в цьому районі.
“Просування наших військ на Бахмутському напрямку – це перший успіх наступальних дій в ході проведення операції з оборони Бахмута. Останні кілька днів показали, що ми можемо рухатись вперед та нищити ворога навіть у таких надскладних умовах”, – йдеться у заяві Сирського, опублікованій у телеграмі міноборони України.
Євген Пригожин, підрозділи якого намагаються взяти Бахмут, заявив, що українським силам вдалося повернути контроль над частиною території на флангах бахмутської ділянки фронту і що український наступ, на який чекають і в Росії, і в Україні, і в інших країнах, вже розпочався.
Однак багато коментаторів не поспішають оцінювати бойові дії в районі Бахмута як початок великої операції. За однією з версій, активність ЗСУ на флангах покликана покращити (і вже покращила) становище українських сил у частині міста, що залишилася під їхнім контролем – ці локальні просування відсунули російські позиції від доріг, якими постачається Бахмут.
З іншого боку, такі бої цілком можуть бути і провісником швидкого наступу – перед початком великої операції сили можуть проводити розвідки боєм, промацувати слабкі місця в обороні супротивника, вибираючи місце для удару, або відволікати сили тих, хто обороняється, від напрямку, на якому почнеться головний наступ.