Президент Дональд Трамп навряд чи відомий як взірець послідовності, але навіть за його мірками минулого тижня на саміті НАТО в Анкарі, Туреччина, він здійснив два карколомні розвороти — один щодо Ірану, інший щодо України, пише колумніст The Washington Post Макс Бут.
Минулого місяця, безпосередньо перед підписанням меморандуму про взаєморозуміння, який пропонував Ірану мільярди доларів економічних вигод в обмін на відновлення судноплавства через Ормузьку протоку, Трамп щедро хвалив іранських лідерів. “З ними було приємно мати справу”, — сказав він, додавши, що це “сильні” та “розумні люди”, які “не є радикалізованими” і “прагнуть допомогти своїй країні”.
Минулого тижня, після атак Ірану на судна у протоці, Трамп назвав іранських лідерів “покидьками”, “хворими людьми”, “брехунами” та “жорстокими, агресивними людьми”, а також заявив, що перемир’я “закінчилося”. Він наказав завдати ударів у відповідь і скасував санкційний виняток, який Міністерство фінансів надало Ірану для продажу нафти.
Щодо України його трансформація відбулася у протилежному напрямку — від ворожості до співчуття. Понад рік тому Трамп і віцепрезидент Джей Ді Венс провели відому конфліктну зустріч в Овальному кабінеті з президентом України Володимиром Зеленським, після якої США тимчасово призупинили військову допомогу.
Натомість минулого тижня в Анкарі Трамп і Зеленський провели дружню зустріч. Трамп засипав українського президента похвалами, заявивши журналістам: “Він виконав неймовірну роботу… Він був дуже ефективним”. Трамп навіть сказав, що задовольнить давнє прохання дозволити Києву виробляти власні ракети для систем протиповітряної оборони Patriot за ліцензією Сполучених Штатів.
Риторичні розвороти Трампа можна вітати — він має рацію, що жорсткий режим Ірану є жорстоким, а Зеленський є видатним лідером. Проте важко зрозуміти, як оцінювати ці зміни, оскільки вже завтра Трамп цілком може повернутися до своїх попередніх позицій. Він може вважати корисним тримати інших лідерів у невизначеності, але створення надзвичайної непередбачуваності підриває глобальну стабільність і ускладнює для США стримування противників та заспокоєння союзників.
Важливішими за слова Трампа є його дії, але і щодо Ірану, і щодо України його політика залишається непослідовною. Це свідчить про те, що, попри бажаний образ рішучого лідера, йому складно визначитися.
Трамп наполягає, що переговори з Іраном тривають, хоча перемир’я завершилося, і поки що не відновив морську блокаду іранської нафти. Очевидно, він не хоче поновлення повномасштабної війни з Іраном напередодні проміжних виборів. У разі ескалації економічні наслідки можуть бути серйозними, враховуючи, що Стратегічний нафтовий резерв США перебуває на найнижчому рівні з 1983 року. Іранський режим не хоче потрапляти під бомбардування, але готовий ризикувати, щоб зберегти контроль над Ормузькою протокою — зброєю масового економічного знищення.
Ймовірним наслідком стане конфлікт низької інтенсивності, у якому періоди миротворчих зусиль чергуватимуться з бойовими діями, але заявлена Трампом мета знищення ядерної програми Ірану так і не буде досягнута. Іншими словами, президент, який заявляв: “Я не збираюся починати війну, я збираюся зупиняти війни”, можливо, розпочав ще одну “вічну війну”. Продовження конфлікту з Іраном матиме негативні наслідки для України, адже США та їхні близькосхідні союзники й надалі витрачатимуть обмежені запаси ракет, зокрема тих, що використовуються для протиповітряної оборони.
Обіцянка Трампа надати Україні ліцензію на виробництво власних перехоплювачів Patriot є позитивною, але вона не принесе негайного полегшення українським містам, які зазнають терористичних атак російськими ракетами. Німеччина отримала американську ліцензію на виробництво Patriot у 2022 році, однак перші ракети зійдуть із виробничої лінії лише у 2027 році. Україна не може дозволити собі роками чекати на виробництво Patriot або їхньої дешевшої власної версії, відомої як Freya.
Якщо Трамп справді має намір допомогти Україні, він мав би використати виснажені американські запаси ракет Patriot і закликати союзників США зробити те саме. Він також мав би задовольнити ще одне давно відкладене прохання України — надати Києву крилаті ракети Tomahawk.
Україна досягає значних успіхів, атакуючи російські нафтопереробні заводи та нафтові танкери за допомогою безпілотників. Це спричинило паливну кризу, яка зачепила близько 50 мільйонів росіян, і скорочує доходи, доступні для військової машини Кремля. Проте дрони несуть невеликі боєголовки порівняно з крилатими ракетами, тому завдають меншої шкоди, особливо укріпленим об’єктам. Українська кампанія “глибоких ударів” могла б стати ще ефективнішою та серйозно перешкодити виробництву російських ракет, якби Україна отримала більше далекобійних ракет на додаток до власних крилатих ракет Flamingo. Звідси й потреба в Tomahawk, відповідно до принципу, що найкращий захист — це потужний наступ.
Щодо Ірану США не мають хороших варіантів через загрозу іранських ударів у відповідь по судноплавству в Ормузькій протоці та нафтовій інфраструктурі навколо Перської затоки. Однак стосовно союзника Ірану — Росії — США можуть легко посилити тиск, постачаючи Україні більше ракет Patriot і Tomahawk, запроваджуючи вторинні санкції проти іноземних компаній, які купують російську нафту, а також підтримуючи передачу Києву 300 мільярдів доларів заморожених російських коштів. Такі дії привернули б увагу президента Росії Володимира Путіна і могли б підштовхнути його до миру.
Трамп має показати, що за його словами йдуть дії. Інакше довіра до США, яка вже перебуває на низькому рівні, продовжить погіршуватися.
