Поточний горизонт планування цілей Росії у війні проти України свідчить про прагнення Москви досягти перемоги до 2026 року — саме під це формуються її війська та потужності промислового виробництва. Однак для партнерів України було б помилкою коритися тій траєкторії війни, яку нав’язує Кремль: вирішальне значення матиме підтримка ЗСУ і можливостей України опиратися атакам РФ упродовж 2024−2025 років.
Про це йдеться у новій аналітичній статті наукових співпробітників британського Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Джека Вотлінга та Ніка Рейнольдса. Саме вони вже багато місяців ретельно досліджують розв’язану Росією війну проти України (зокрема неодноразово приїжджали в Україну та відвідували прифронтові ділянки) і є авторами попередніх аналітичних звітів RUSI щодо різних аспектів цієї війни.
У своїй новій публікації аналітики наголошують: перешкодити спробі Росії підкорити Україну можна лише за умови якнайчіткішого розуміння про те, чого ж намагається досягти Москва, як вона планує досягти своїх цілей і які можливості для цього має. «Російська теорія перемоги пройшла чимало різних ітерацій протягом війни, однак зараз у Москви є чіткий план щодо того, як вона має намір діяти далі», — наголошують дослідники RUSI. Тож у своїй статі вони намагалися окреслити наміри Росії, аби можна було надалі спланувати зрив її намірів. Водночас таке окреслення намірів і можливостей Росії «не є оцінкою ймовірності її успіху», наголошують фахівці.
Росія досі зберігає стратегічну мету підкорення України, однак тепер вірить, що перемагає.
Умови капітуляції, які зараз пропонують російські посередники, за оцінками експертів RUSI, передбачають:
Єдиний варіант «компромісу», який наразі пропонує Росія, полягає в тому, що залишок України — території поза контролем РФ — може приєднатися до ЄС.
Запланованого результату Росія прагне досягти шляхом процесу, що складається з трьох етапів:
«Горизонт планування для реалізації цих цілей, який є основою для формування сил та промислового виробництва Росії, передбачає, що перемога має бути досягнута до 2026 року», — йдеться у публікації.
Її автори при цьому наголошують: цілі Росії можуть розширюватися після подальших завоювань. А оскільки Кремль порушив майже всі важливі угоди як з Києвом, так і з НАТО, немає жодноїї впевненості, що навіть якщо Росія досгне своїх цілей щодо України, то згодом вона не окупує решту української території або не застосує силу деінде.
За останній рік чисельність російських сил в Україні зростала так:
Водночас Росія змінила пріоритети у формуванні військ, від приватних військових кампаній на користь стандартизованих підрозділів. При цьому помітні такі тенденції:
Втрати росіян є значними, однак угрупування РФ в Україні продовжує збільшуватися, окупанти також зберігають можливості для утримання цілісної лінії фронту. Підрозділи можуть бути відправлені на ротацію після того, як зазнають до 30% втрат — це рівень, коли вони вважаються неефективними — і пізніше відновлюються завдяки поповненням.
Хоча широкомасштабного наступу Росії наразі не відбувається, підрозділам армії РФ доручено проводити менші тактичні атаки, які щонайменше завдають постійних втрат Україні та дозволяють російським силам захоплювати й утримувати позиції. У таким чином росіяни зберігають стабільний тиск по низці напрямків.
Прагнення російської армії збільшити чисельність до 1,5 млн особового складу ще не було реалізовано, однак наразі вербувальники у РФ виконують майже 85% від запланового рівня набору в армію для війни проти України. Тож Кремль вважає, що зможе миртися з подібним рівнем втрат до 2025 року.
Що стосується бойової техніки, то російське угруповання військ нині має:
Водночас використання усього цього обладнання обмежує актуальний і для Росії дефіцит боєприпасів (особливо йдеться про боєкомплекти до такого озброєння як 220-мм реактивні системи залпового вогню і 152-мм боєприпаси). Крмі того, деякі спроможності Росії – зокрема застовування військової авіації – обмежені наявністю пілотів із достатнім досвідом для виконання ключових місій. Втрати серед російських авіаторів, включно з екіпажами збитих Іл-20 і А-50У, сягають 159 осіб, що, враховуючи нерівномірність нальоту в російських ескадриліях, означає серйозну втрату боєздатності. Водночас Повітряно-космічні сили (ВКС) Росії здатні продовжувати нарощувати значну кількість вильотів і завдавати дистанційних ударів.
Загальна ж оцінка полягає в тому, що хоча якість окупаційних сил в Україні навряд чи буде підвищуватися доти, доки ЗСУ будуть здатні завдавати їм втрат на поточному високому рівні, росіяни все одно зможуть підтримувати стабільні темпи атак протягом 2024 року.
У цьому розрізі аналітики RUSI наголошують на таких спостереженнях.
Росія значно мобілізувала свою оборонну промисловість, збільшивши робочі зміни та розширивши виробничі лінії на існуючих потужностях, а також відновивши заводи, які раніше були законсервовані. Це призвело до значного збільшення обсягів виробництва:
Водночас РФ стикається зі значними обмеженнями в довговічності та надійності продукції свого ОПК. Наприклад, серед танків та інших бойових броньованих машин приблизно 80% не є новими: вони відремонтовані та модернізовані з російських військових запасів. З огляду на це, фахівці RUSI вважаюють, що:
Тож у той час, як кількість відремонтованих транспортних засобів буде зменшуватися, російський ОПК може піти на створення нових платформ, однак це неодмінно означатиме суттєве зменшення кількості машин, які постачаються окупаційним військам.
Іншим вразливим місцем для складних зразків російського озброєння, таких як ракети, є велика залежність від західних компонентів. Більш узгоджений підхід до санкцій і протидії російському ОПК міг би зірвати російські лінії постачання таких компонентів. Навіть за поточного підходу «слабких» санкцій вартість компонентів для російського оборонного сектора вже зросла на 30%, і йому вдалося лише стабілізувати поставки, а не розширити їх, незважаючи на додаткові зусилля Москви на цьому напрямку.
Та найсерйознішим обмеженням для Росії експерти RUSI називають виробництво боєприпасів. Щоб досягти своєї цілі щодо значних територіальних здобутків у 2025 році, Міноборони Росії оцінило потреби армії РФ у виробництві або постачанні в 2024 році:
У відповідь російська промисловість пообіцяла збільшити виробництво 152-мм снарядів з приблизно 1 млн у 2023 році до 1,3 млн в 2024-му, а також виробити лише 800 тис. 122-мм боєприпасів за той самий період, пишуть фахівці RUSI. Крім того, Міноборони Росії констатує неможливість суттєво збільшити виробництво в наступні роки, якщо не буде створено нових заводів та не вкладено коштів у видобуток необхідної сировини, що потребуватиме більше ніж п’яти років.
Це означає, що для належного забезпечення своєї армії Росії доведеться у короткостроковій перспективі ще більше скоротити залишкові запаси 3 млн боєприпасів, хоча більшість із них зберігаються у поганому стані, констатують в RUSI. Саме тому, аби компенсувати нестачу, РФ підписала контракти на постачання та виробництво боєприпасів з Білоруссю, Іраном, Північною Кореєю та Сирією, причому остання може постачати лише гільзи, а не повноцінні снаряди. Хоча поставки близько 2 млн 122-мм снарядів з КНДР допоможуть Росії в 2024 році, це не компенсує значну нестачу наявних 152-мм боєприпасів у 2025 році. Загальне щорічне виробництво артилерійських снарядів в Росії, ймовірно, залишиться на рівні 3 млн снарядів усіх типів — включно з боєприпасами для РСЗВ, які не розглядалися вище.
З усіх описаних вище передумов автори статті озвучують такі висновки:
Після 2026 року виснаження російських систем озброєння почне суттєво погіршувати бойову міць РФ, тоді як можливості російської промисловості до того моменту можуть бути суттєво підірвані, що призведе до скорочення перспектив Росії у війні з часом. Для цього партнери України мають продемонструвати потужність спільних заходів у протидії мобілізації російського ОПК, що, за оцінкою RUSI, «залишається цілком можливим», навіть попри недостатні результати в цьому напрямку нині.
Фахівці RUSI окремо підкреслюють: такий підхід, спрямований на підтримку опору України щонайменше впродовж 2025 року, міг би не лише зірвати теорію перемоги Кремля, але й дав би достатньо часу для налаголдження раціонального процесу мобілізації та підготовки військ ЗСУ. Тоді українські війська могли б почати «якісно переважати російські сили», навіть якщо окупаційне угрупування продовжить збільшуватися у загальній чисельності.
«Це має вирішальне значення для створення можливостей, які б дали змогу надалі продовжувати загрожувати позиціям Росії, і тим самим змусити Росію не лише шукати переговорів, але й фактично домовлятися про припинення війни на вигідних для України умовах. Зараз не час коритися тій траєкторії війни, якою її бачить Кремль», — резюмують дослідники RUSI.