Віталій Портников: «Вагнерівці». Не вплив, а функція

Коли я читаю численні аналітичні тексти та репортажі, присвячені посиленню та послабленню ролі засновника приватної військової компанії «Вагнер» Євгена Пригожина, можливостям самих «вагнерівців» після війни, ролі «радикалів» у російському громадському та політичному житті, я відразу згадую «Самооборону Криму».

Тому що в недовгому існуванні цієї «суспільної ініціативи», як у краплі води, відбилася вся історія «приватної військової компанії».

На першому етапі процесу окупації Криму Володимиру Путіну, російським спецслужбам та армії, схоже, просто не хотілося виступати від власного імені. Були сумніви щодо ефективності та результативності чергової «спеоперації», і в разі провалу Кремль, ймовірно, збирався покласти відповідальність на місцевих агентів. Вже потім, коли стало зрозуміло, що процеси продовжуються успішно, на сцені з’являються вже не «бійці «Самооборони Криму», а «ввічливі зелені чоловічки», які, втім, не поспішають визнати себе тими, ким вони є насправді – російськими військовослужбовцями. І, нарешті, коли процес окупації змінюється процесом анексії, особисто Путін визнає, що всю операцію проводили російські Збройні сили.

«Вагнер» – така сама декоративна структура, впевнений, як і «Самооборона Криму», а Євген Пригожин – такий самий самостійний «політик», як, наприклад, Сергій Аксьонов (за документами – Аксенов). Перед Пригожиним, мабуть, було поставлено конкретне завдання – діяти там, де російські силові структури і спецслужби не хочуть світитися. Саме тому роль ПВК «Вагнер» така велика в регіональних конфліктах далеко від Росії – у Центральноафриканській Республіці, Судані, Малі. І саме тому Пригожин може дозволити собі те, що не можуть дозволити собі російські військкоми – вербувати ув’язнених як «гарматне м’ясо» з однією-єдиною і цілком логічною метою – не дати українським військовим розслабитися в ситуації, коли генерали зайняті навчанням нових мобілізованих і складанням планів нового наступу на українські землі. І, треба визнати, із цим завданням «вагнерівці» справляються. Коли говорять про величезні втрати цієї «приватної компанії», то забувають, що у цих втратах – весь сенс. Пригожин не думає про втрати, впевнений, він думає про виконання доручення.

Можуть заперечити, що якби Пригожин не був би впливовим, він не міг би собі дозволити нападок на високопосадовців – міністра оборони Росії Сергія Шойгу, начальника Генштабу Валерія Герасимова чи губернатора Санкт-Петербурга Олександра Бєглова. Проте показник впливовості – це не експресивність, а результативність нападок. Чиновники, які стикаються з критикою Пригожина, її просто не помічають, їхня апаратна значущість не зменшується. За великим рахунком, Шойгу, Герасимов і Бєглов, з одного боку, і Пригожин – з іншого – це різні «кола пекла», і те коло, в якому клекотить Пригожин, ніяк не може вплинути на долю мешканців ближнього кола призначенців Володимира Путіна. До того ж, здатність критикувати чиновників має підтвердити саме легенду «приватної компанії», хоча при цьому всі чудово розуміють, що «Вагнер» – це продовження спецслужб.

Тож я звертав би увагу не на те, як посилюється чи втрачає позиції Євген Пригожин. Я звертав би увагу на те, де його сьогодні використовує Володимир Путін. Не тільки у Соледарі чи Бахмуті. Саме цього тижня уряд африканської країни Буркіна-Фасо, стратегічно важливої держави з погляду французької військової присутності в конфліктних зонах, заявив про припинення співпраці та виведення французьких військовослужбовців. Президент сусідньої Гани Нано Акуфо-Аддо ще у грудні минулого року на зустрічі з державним секретарем США Ентоні Блінкеном стверджував, що «Вагнер» уже влаштувався в Буркіна-Фасо. «Сьогодні російські найманці перебувають на нашому північному кордоні. Буркіна-Фасо домовилася найняти угруповання «Вагнера» і зробити те, що зробила Малі», а натомість, «я вважаю, їм виділили шахту на півдні Буркіна-Фасо. Те, що ці люди діють на нашому північному кордоні, викликає у нас у Гані особливе занепокоєння», – сказав він.

Тепер і в Уагадугу не приховують своїх зв’язків із Москвою. Новина про виведення французьких військ з’явилася невдовзі після зустрічі російського посла в Буркіна-Фасо Олексія Салтикова з прем’єр-міністром Буркіна-Фасо Апполінером К’єлемом де Тамбелою. А після дипломатів в Африці, як правило, з’являються російські «найманці». І це і є відповідь на запитання, навіщо такі, як Євген Пригожин, взагалі потрібні Володимиру Путіну. Сьогодні – «Самооборона Криму», потім – Донбасу, ЦАР чи Малі, а тепер ще й «Самооборона» Буркіна-Фасо. І всюди – вбивства, знущання, зґвалтування, пограбування, які російська влада нібито жодної відповідальності несе.

Оригінал