Послу Росії в Узбекистані Олегу Мальгінову довелося виправдовуватися у МЗС цієї країни за слова колишнього депутата російської Державної думи та співголови партії «Справедлива Росія – За правду» Захара Прилєпіна, який висловився щодо можливої анексії Узбекистану. Із відповідною заявою виступили і в російському Міністерстві закордонних справ РФ – «висловлювання Прилєпіна не мають нічого спільного з офіційною позицією російського керівництва».
Однак Прилєпін – не якась там маргінальна фігура, що виступає із критикою Кремля. Навпаки, цей письменник-шовініст виступає із палкою підтримкою агресивних дій російського керівництва в Україні і є одним із символів «правильної» російської культури путінських часів. Так що вважати, що Прилєпін виступає з якимись «маргінальними» заявами, які не віддзеркалюють настроїв у владі Росії – велика помилка.
Так колись ставилися до скандальних висловлювань іншого одіозного російського політика – Володимира Жириновського. А тепер, коли згадуєш ці висловлювання, усвідомлюєш: Жириновській не передбачав майбутнє, а просто був добре поінформований про настрої російських можновладців. І намагався першим сказати те, про що інші гості кремлівських кулуарів воліли до певного часу не згадувати.
Звісно, я не буду стверджувати, що зараз, у розпал російсько-української війни, в Росії готуються до агресії в Центральній Азії. До того ж, для того, щоб «анексувати» Узбекистан, потрібно для початку встановити свій повний вплив у сусідньому Казахстані, бо в Росії та Узбекистану спільних кордонів немає.
Хоча, якщо згадати січень 2022 року, коли російські війська зʼявилися у Казахстані під егідою ОДКБ, може виникнути питання: чи не побажає Путін у певний момент їхнього повернення?
Важливим залишається інше: ставлення російської еліти до колишніх радянських республік як до «недодержав», суверенітет яких може бути поставлений під сумнів у перший-ліпший момент, нікуди не поділося.
Навіть у 90-і роки російські політики ніяк не могли сприйняти крах Радянського Союзу як остаточний і сподівалися, що створена на тлі цього краху Співдружність незалежних держав (СНД) стане платформою для створення нової союзної держави.
Ну а Володимир Путін назвав розпад Радянського Союзу «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття».
Якщо про цю позицію російського лідера знаємо ми з вами, так чому б про це не згадати Захару Прилєпіну? Він точно знає, що його скандальні висловлювання про Узбекистан сподобаються в Кремлі. Сподобаються, тому що дозволять ненавʼязливо нагадати сусідам по колишньому Радянському Союзу – ми як не вважали вас «справжніми» державами, так і не вважаємо.
Тому напад Росії на Україну не варто розглядати як ексцес, повʼязаний із Майданом, страхом перед НАТО або навіть вірою Путіна в «один народ». Ні, це не ексцес, а частина якщо не плану, так політичної мрії – мрії про відновлення імперії з минулого.
І так, Узбекистан був такою самою частиною цієї імперії, як і Україна. Тому чому ж потрібно дивуватися тому, що ті, хто робить спробу «анексії» українських земель, одночасно можуть мріяти і про анексію Узбекистану.