Президент Росії Володимир Путін, схоже, знову намагається використати Крим як інструмент для шантажу голодом. Практично з перших днів війни Росії проти України Кремль сприяє організації штучного голоду в країнах глобального півдня як дієвий інструмент для боротьби із Заходом, щоб, упевнений, змусити країни Європи відмовитися від підтримки України. Адже голод – це не лише смерть мільйонів людей, а й втеча мільйонів людей. Це глобальна міграційна криза. І цілком імовірно, саме така криза потрібна Кремлю.
Російський президент змушений був погодитися із «зерновою угодою», гадаю, зовсім не тому, що відмовився від цих планів. А тому, що злякався, що демонстративна організація голоду може призвести до втрати лояльності в країнах Африки – адже багато хто з лідерів цих країн досі намагається зберігати добрі відносини з Москвою. Проте Кремль практично з першого дня після підписання угоди, схоже, шукав спосіб, як би від неї відмовитися та звалити відповідальність на Україну.
Коли сталася пожежа на Керченському мосту, привід начебто було знайдено. Володимир Путін заговорив про те, що для перевезення вибухівки, яка використовувалася для підриву мосту, був задіяний один із зерновозів, що брали участь у вивезенні українського зерна. І якщо ця версія підтвердиться, Росія відмовиться від участі в зерновій угоді. Але необхідного зерновоза, схоже, так і не знайшли – російський президент більше ніколи не згадував про цю фантастичну версію.
Натомість Кремль повернувся до відмови від участі в зерновій угоді після можливої атаки на кораблі Чорноморського флоту Росії у бухті окупованого українського Севастополя. Знову Крим і знову «зручний» привід! Спочатку в Москві почали говорити про те, що безпілотники, задіяні в атаці, запускалися із зерновоза. Згодом, коли зрозуміли, що знову доведеться шукати зерновоз, від цієї чергової фантастичної версії відмовилися. Тепер Путін на своїй пресконференції після саміту керівників Росії, Вірменії та Азербайджану говорить уже про безпілотники, що йшли маршрутом зернового коридору – і саме цим пояснює своє рішення про призупинення участі в зерновій угоді.
Упевнений: і цю версію Путін не може довести – але, мабуть, йому здається, що він нарешті зміг звалити відповідальність на Україну. Від турецького президента Реджепа Тайїпа Ердогана Путін вимагає розслідування того, що сталося в Криму, і стверджує, що без такого розслідування не повернеться до домовленостей. Від України Путін очікує на «гарантії безпеки», простіше кажучи – будь-які можливі військові дії в Криму, а, можливо, і на півдні України в цілому тепер увязуватимуться російським президентом із зерновими угодами.
Але, певен, Путін нікого не обдурить. Він обдурить лише себе. Ще в перші місяці війни Росії проти України авторитетні африканські політики – колишній президент Нігерії Олусегун Обасанджо та колишня президент Ліберії, нобелівський лауреат Елен Джонсон-Серліф говорили про африканські жертви російської війни. Російської, прошу звернути увагу, не української.
Еліти у країнах глобального півдня чудово розуміють, хто розпочав війну. Так, вони не хочуть сваритися з Росією – і це продемонстрував нещодавній візит до Москви та Києва президента Гвінеї-Бісау Умару Сісоку Ембало. Але вони й не хочуть, щоб їхні співвітчизники гинули з голоду і наважувалися на повстання, які можуть призвести до дестабілізації багатьох лояльних до Кремля режимів.
Тому, гадаю, російському президентові доведеться ще не раз задуматися над тим, що для нього важливіше – спроба влаштувати нову велику міграційну кризу або вже справді глобальна ізоляція.