16 липня – день, коли набирають чинності чергові норми мовного закону, нагадав про час, коли цей закон ухвалювався Верховною Радою. Війна вже котрий рік йшла на частині території країни, у Кремлі продовжували обговорювати плани повного поглинання та знищення України, але багато хто з нас навіть після нападу Росії у 2014 році не вірив у таку можливість і продовжував обговорювати норми нового мовного закону крізь призму штучного протистояння між різними політичними силами.
Тоді мовний закон видавався типовим законом мирного часу, попереду були президентські вибори і багато коментаторів – як і багато виборців – щиро вірили, що ухвалення цього історичного документа – це просто такий передвиборчий крок чинного президента у боротьбі з його конкурентами.
Але насправді мовний закон – це закон воєнного часу. Зараз, коли військові дії ще в самому розпалі, ніхто з нас не знає, коли завершиться ця страшна війна, яку територію вдасться чи ні втримати агресору, які ще руйнування має пережити Україна, скільки ще наших співвітчизників загине під час бойових дій чи від наслідків ракетних ударів.
Але одне ми знаємо абсолютно точно: на території, яку окупує Росія, не буде української мови та української культури. Як немає її у Криму та на окупованій частині Донбасу. Там українську мову почали виганяти з життя та освіти і знищувати ще у перші місяці окупації 2014 року. Сьогодні колабораціоністи роблять те саме в окупованих районах Херсонщини та Запоріжжя. І я не маю сумніву, що вони зроблять це всюди, де зможуть.
Війна Росії та України – це не просто війна двох різних держав із різними кордонами, конституціями, парламентами та президентами. Це не просто війна авторитарної держави з демократією. Це війна цивілізацій.
Протягом століть Російська імперія робила все можливе, щоб розтоптати та принизити українську мову та культуру, саму українську ідентичність. Щоб прищепити українцям комплекс меншовартості, який досі живе у мізках багатьох наших співвітчизників, який змушує жахатися навіть самопризначених «лідерів громадської думки»: як же ми без російської культури та російської мови?
Думаю, як і всі інші держави сучасного світу – щасливо. Сама російська мова ні в чому не завинила перед українцями. Не вона стала знаряддям русифікації чужого народу, її перетворила на таку зброю влада російської держави і та частина російського суспільства, яка співчувала шовіністам.
Імператори та генеральні секретарі не просто хотіли створити «російськомовну Україну» та «російськомовних українців», вони передусім хотіли знищити Україну як таку та українську мову. Просто український народ не дав їм цього зробити, як вони не намагалися.
Втім, я не маю сумніву, що Володимир Путін не повторить помилок своїх попередників. На тій території, де будуть його війська та найманці, не буде жодної української мови та української культури. Доказ – це долі мов народів Росії, які саме за Путіна цілеспрямовано знищуються.
Втім, я сподіваюся, що такої території, зрештою, не буде. Що вся Україна буде звільнена. І що вся Україна – від Ужгорода до Донецька та від Мукачева до Ялти – заговорить українською мовою.
А мовний закон нам у цьому допоможе. Адже мова – вона як мати, яка зустрічає втомленого солдата. Мати, яка все зрозуміє, все вибачить та допоможе вижити.
Джерело: Радіо Свобода