ICU, що належить Макару Пасенюку та Костянтину Стеценку, придбала значну частку російського Burger King уже після окупації Криму та початку війни на Донбасі. Після 24 лютого 2022 року інвестиційні банкіри заявили про вихід із цього активу. Через чотири з половиною роки переконливого публічного підтвердження того, що вихід справді відбувся, досі немає.
Про це повідомляє ua.news.
Макару Пасенюку не подобається, коли його називають «інвестиційним банкіром Порошенка». У 2018 році він пояснював журналістам, що ICU має багато клієнтів і з таким самим успіхом його можна було б назвати банкіром цілої низки українських бізнесменів. Формально це так. Але це прізвисько виникло не на порожньому місці: Пасенюк працював із Петром Порошенком ще за часів ING, а згодом ICU спільно з Rothschild займалася структуруванням продажу Roshen і передачею частки президента у сліпий траст.
Втім, одна з найцікавіших інвестицій ICU була не в Україні й пахла зовсім не шоколадом. У лютому 2018 року кіпрська Xomeric Holdings, пов’язана з ICU, придбала ще 16,62% Burger King Russia у структури російського державного ВТБ. До цього вона вже володіла 18,4%, тож після угоди її частка зросла до 35,02%, зробивши Xomeric найбільшим окремим акціонером російського Burger King. За частку ВТБ отримав близько 4,6 млрд рублів — приблизно 80 млн доларів за тодішнім курсом.
Дата тут особливо важлива. Це 2018 рік: Крим був окупований уже чотири роки, на Донбасі тривала війна, а російсько-українська війна давно була фактом. Іншими словами, українські фінансисти не випадково виявили у своєму портфелі російський актив уже після початку війни. Вони суттєво збільшили свої інвестиції в російський бізнес на п’ятому році війни — та ще й придбали частку у російського державного банку.
З фінансової точки зору, втім, ідея виглядала цілком раціонально. У 2017 році виручка російського Burger King зросла на 35% — до 29,1 млрд рублів, чистий прибуток збільшився у дев’ять разів — до 900 млн рублів, мережа швидко розширювалася, а у ВТБ заявляли, що заробили на своїй інвестиції близько 40% річних. Професійний інвестор дивиться на це й бачить не лише Крим і Донбас, а й IRR.
У цьому й полягає перша іронія цієї історії. У 2018 році політичний ризик Росії вже не можна було вважати «чорним лебедем»: чотири роки цей лебідь сидів на столі перед усіма, махав крилами й час від часу стріляв. Але котлета була прибутковою, тож ICU пішла по добавку.
І деякий час інвестиція справді виглядала успішною. Російський Burger King продовжував зростати й залишався великим споживчим бізнесом із міжнародним брендом, сотнями ресторанів і очевидними перспективами подальшого зростання вартості. Проблема, як це часто буває з рашкою, була описана традиційною приказкою: «вхід — рубль, вихід — два».
Після початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року присутність міжнародних компаній у Росії миттєво перетворилася на репутаційну проблему. McDonald’s знайшов спосіб вийти досить швидко. Ситуація з Burger King була складнішою: міжнародна Restaurant Brands International володіла лише 15% російського спільного підприємства і пояснювала, що не може одноосібно закрити франчайзингову мережу. Компанія припинила корпоративну підтримку бізнесу, зупинила нові інвестиції та заявила про намір продати свою частку.
ICU відреагувала так само оперативно. У березні 2022 року компанія заявила, що вирішила вийти з Burger King Russia і що угода перебуває на «фінальній стадії». Формулювання звучало так, ніби документи вже лежать на столі, автомобіль чекає біля будинку, а залишилося лише підписати пару паперів і віддати ключі.
Але російський бургер виявив дивовижну властивість: він не хотів відпускати своїх власників. Минув 2022 рік, потім більша частина 2023-го, і в жовтні BBC знову звернула увагу на долю російської франшизи. Виявилося, що ICU досі володіла приблизно 35% бізнесу.
Тепер у групи з’явилося нове формулювання: вона перебувала на «фінальній фазі виходу». За словами ICU, умови з покупцем були погоджені, а компанія стверджувала, що від початку повномасштабного вторгнення не брала участі в управлінні, не інвестувала гроші й не отримувала дивідендів.
Корпоративна термінологія розвивалася швидше, ніж сама угода: у березні 2022 року це була «фінальна стадія», у жовтні 2023-го — «фінальна фаза». Різниця між цими двома станами становила близько 19 місяців і ті самі 35% акцій.
В інвестиційному банкінгу є чимало складних термінів: due diligence, closing, escrow, lock-up, earn-out. Але для «фінальної стадії», яка триває кілька років, варто вигадати окремий термін. Наприклад, Burger King exit.
Звичайно, продавати російські активи після 24 лютого було складно. Санкції, валютні обмеження, російські дозволи, обмеження на виведення капіталу та бажання покупців отримати максимальну знижку перетворили вихід багатьох західних компаній на багаторічний квест. Але саме тому ситуація з ICU виглядає особливо кумедно: це не виробник шампунів і не власник мережі взуттєвих магазинів, а інвестиційні банкіри — люди, які заробляють на життя розумінням структури власності, політичних ризиків, прав акціонерів, ліквідності та способів виходу з інвестицій.
До того ж ризик не виник раптово у 2022 році. ICU мала вісім років попереджень і придбала найбільшу додаткову частку у 2018-му. Якщо тоді російська дохідність здавалася привабливішою за російський ризик, то після 2022 року виявилося, що ризик має неприємну властивість: увійти в нього можна за гроші, а вийти набагато складніше.
Історія могла б завершитися звичайним продажем, але тоді все було б надто просто. У вересні 2025 року материнська компанія Burger King Russia (Cyprus) Ltd залишила Кіпр і була перереєстрована у спеціальному адміністративному районі Калінінградської області як МКООО «БКР». Ця структура згодом стала власником практично всього російського оператора Burger King. А інформація про власників нового російського холдингу перестала бути публічною.
У результаті маємо майже літературну композицію. У 2018 році ми точно знаємо, хто придбав частку: Xomeric, пов’язана з фондом під управлінням ICU. Ми знаємо продавця — російський державний ВТБ. Знаємо розмір частки — 16,62%, підсумкову частку — 35,02%, навіть ціну — 4,6 млрд рублів. У 2022 році ICU оголошує про вихід. Восени 2023-го з’ясовується, що вона досі володіє 35%, але тепер перебуває на «фінальній фазі». У 2025 році холдинг безпосередньо переходить до Росії, після чого імена його власників зникають із публічного поля.
А такого ж чіткого фінального оголошення — хто саме придбав акції, коли відбулося закриття угоди та з якого моменту ICU остаточно перестала бути власником російського Burger King — досі не з’явилося.
Найсмішніше, що сам актив увесь цей час почувався цілком непогано. Поки власники роками шукали спосіб вийти, місцеве бидло продовжувало купувати Whopper’и. У 2024 році виручка російського Burger King зросла ще приблизно на 21% — до понад 90 млрд рублів, а чистий прибуток перевищив 1,6 млрд.
Тобто Пасенюк і Стеценко придбали зовсім не поганий бізнес. Вони придбали хороший актив у поганій країні й зробили свою найбільшу покупку саме тоді, коли причини вважати цю країну проблемною були написані «зеленими чоловічками» в Криму та кров’ю на Донбасі.
Якийсь час можна було вдавати, що політичний ризик існує десь окремо, а EBITDA — окремо. Аж поки одного дня політика просто не зайшла в Excel-таблицю.
Після цього російський Burger King став для ICU класичним «валізою без ручки» — тільки у бургерній версії. До 2022 року його було приємно тримати: міжнародний бренд, мережа, що швидко зростала, прибуток і перспектива збільшення капіталізації. Після 24 лютого його стало непристойно тримати — і складно викинути.
Так професійні фінансисти, які вміли структурувати міжнародні угоди, працювали з Roshen і пояснювали клієнтам інвестиційні ризики, несподівано стали героями досить простого уроку: деякі ризики краще розраховувати не після того, як вони вже матеріалізувалися.
Російський Burger King справді потрібно було продати після 24 лютого 2022 року. Але ще корисніше було б у 2018-му поставити запитання: а чи варто було його взагалі купувати?
