Спроба польських перевізників перекрити пункти пропуску між Польщею та Україною, щоб не допустити продовження вантажних перевезень з боку України до країн Європейського Союзу, ще раз нагадала, яким непростим може бути процес європейської інтеграції нашої країни. Тільки недавно ми зустрілися з протестом польських фермерів, які вимагали запровадження квот на продаж української сільськогосподарської продукції в Польщі, і от тепер інша галузь польської економіки, інші люди, які бажають боротися з конкуренцією в неприродний спосіб.
Як і в ситуації з протестом польських фермерів, так і в ситуації польських перевізників можна констатувати бажання порушити угоди, які були вже підписані між Україною та ЄС. Дійсно, коли йдеться про вантажні перевезення, до вторгнення Росії в Україну діяла так звана дозвільна система, коли Польща видавала дозволи українським перевізникам, щоб таким чином створювати привілейовані умови для власних громадян.
Однак ця польська політика й тоді порушувала відповідні угоди, вже укладені між Україною та ЄС. Після великого вторгнення польський уряд не те щоб пішов на поступки Україні, а просто почав виконувати ті міжнародні угоди, які й мала виконувати Польща як член Європейського Союзу. Тому з цієї точки зору в польських перевізників немає жодного реального шансу відновити ту систему, яка існувала до великого вторгнення. І що цікаво: вони й не апелюють до українського керівництва, не ведуть жодних перемовин з Києвом, а апелюють насамперед до власного уряду, який, на їхню думку, має ухвалити рішення, що поставлять польських перевізників у привілейовану ситуацію в порівнянні з їхніми українськими колегами.
Однак ситуація в польських перевізників зараз не є такою, якою була ситуація польських фермерів. І за тим, і за іншим протестом стояла політична формація «Конфедерація», відома своїми антиукраїнськими та проросійськими настроями. Та в передвиборчий період це мало значення, тому що для керівної тоді в Польщі правопопулістської партії «Право та справедливість» існували серйозні побоювання, що «Конфедерація» перехопить у них аграрний електорат і таким чином позбавить можливості втримати владу. Партія «Право і справедливість», таким чином, пішла, по суті, по дорозі організаторів цього антиукраїнського протесту, зіпсувала взаємини з Україною. Представники цієї політичної формації, президент Анджей Дуда, прем’єр-міністр Матеуш Моравецький та інші представники польського уряду відомі були тоді своїми заявами, які фактично руйнували ту атмосферу взаєморозуміння й співпраці в польсько-українських взаєминах, яка була продемонстрована після нападу Путіна на Україну.
Виявилося, однак, що така тактика стала серйозним ударом по позиціях самих польських правопопулістів. Можливо, якусь частину електорату «Конфедерації» вони, дійсно, отримали. Тому що сама антиукраїнська партія ледве потрапила до нового польського сейму й зараз нікому не цікава. А от свого поміркованого електорату «Право і справедливість» позбулася. І попри те, що вона виграла парламентські вибори, зараз немає й мови про те, щоб представники правих залишилися при владі: більшості, потрібної для формування нового польського уряду, в польських правих немає.
Таким чином, уже невдовзі їхнє правління закінчиться, а взаємини Польщі з Європейською комісією, зі своїми сусідами на заході й на сході, такими як Німеччина та Україна, а це головні сусіди для Польщі з точки зору її європейської ролі, почнуть поліпшуватися. Почнеться виправлення всіх тих катастрофічних помилок, які зробили праві популісти під час свого безславного правління в Польщі.
І почнеться, звичайно, лікування суспільних ран. Тому що всі ці протести, які ми бачимо, — це результат безвідповідальної популістської політики останніх років, останніх двох каденцій польських правопопулістів при владі в країні.
Але це не означає, що ситуація з європейською інтеграцією України буде простою, коли мова йде саме про економічні інтереси. Адже ми прекрасно розуміємо, що бажання знищити конкурента – це природне бажання в будь-якій економіці. Я добре пам’ятаю часи європейської інтеграції самої Польщі. Наскільки багато було людей в країнах Західної Європи, які не бажали цієї інтеграції. Робили все можливе й неможливе, щоб європейські кордони були закриті для поляків. Вважали, що для їхньої власної праці буде створена серйозна конкуренція, якщо полякам буде надано право роботи в країнах Європейського Союзу. Гасло про «польського сантехніка», який прийде на французький ринок і знищить усіх французів, які зайняті в цій галузі, можна сказати, тоді вже стало популярним мемом, який досі пам’ятають поляки, що були свідками європейської інтеграції своєї країни.
А коли Польща стала рівноправним членом Європейського Союзу і її громадяни отримали рівний доступ до ринку праці по всій Європі, ніякої трагедії насправді не відбулося. Економіка європейських країн тільки виграла, як виграє економіка європейських країн, коли Україна стане членом Європейського Союзу.
Звичайно, збільшиться конкуренція. Але сутністю будь-якої економіки цивілізованого світу і є конкуренція, яка дотримується спільних для всіх правил. В цій ситуації завжди хтось програє, а хтось виграє, однак намагатися зупинити конкуренцію блокуванням шляхів або вимогами до продукції сусідньої країни – це вже те, що ніяк не зможе перемогти, минуле, яке просто чіпляється за останні можливості якось заробити в невластивий для ринкової економіки спосіб. Така собі «відрижка» соціалізму, яка, як бачимо, прекрасно почувається і в умовах справді вільної економіки.
Немає жодних сумнівів, що в новій ситуації протест польських перевізників не приведе ні до чого, крім нових нагадувань щодо необхідності виконання всіх тих угод, які Україна підписала з Європейським Союзом. Нагадувань про те, що жодна з країн Європейського Союзу не мала переглядати ці угоди в потрібний їй спосіб, щоб не створювати у власних громадян ілюзію того, що можна вигравати чиїмось коштом.