У четвер, 21 травня, в Україні відзначатимуть День вишиванки — свято, яке давно перестало бути просто “днем красивої сорочки” і перетворилося на щось значно більше. Бо для українців вишиванка сьогодні — це вже не лише про орнаменти, нитки й традиції. Це про впертість, пам’ять і дуже чітке “ми є”.
Свято традиційно припадає на третій четвер травня. І в цьому є своя логіка: жодного пафосного державного вихідного, жодних обов’язкових парадів — просто день, коли люди приходять у вишиванках на роботу, до школи, університету чи навіть у супермаркет. І раптом виявляється, що країна виглядає трохи яскравішою, ніж зазвичай.
День вишиванки виник у 2006 році як студентська ініціатива в Чернівцях. І, чесно кажучи, навряд чи тоді хтось міг уявити, що через кілька років це стане одним із найвпізнаваніших українських символів у світі.
Особливо після 2022 року. Тепер вишиванки носять не лише на святах чи фотосесіях. Їх вдягають військові, дипломати, волонтери, українці за кордоном і навіть люди, які ще кілька років тому навряд чи могли відрізнити Борщівську вишивку від Слобожанської.
І саме тут починається найцікавіше. Бо Росія роками намагалася переконати всіх, що українська культура — це “щось регіональне” або “частина великої російської”. А потім сталося дивне: українці почали вдягати свої вишиванки так масово й уперто, що це перетворилося на тиху, але дуже помітну форму спротиву.
Тож у четвер Україна знову виглядатиме так, ніби хтось випадково (або ні) увімкнув режим “національна єдність” у реальному житті. І, мабуть, це один із небагатьох днів у році, коли орнамент на сорочці може сказати про людину більше, ніж будь-який політичний лозунг.
