У своєму посланні до Федеральних зборів Росії Володимир Путін не міг, зрозуміло, не згадати про Крим. Втім, цього разу окупований Кримський півострів фігурував у його промові не як приклад щасливого повернення в «рідну гавань», а як об’єкт можливої української атаки – після Донбасу, зрозуміло.
Постійним педалюванням теми «українського нападу» на Крим російський президент, певен, просто хоче перевести увагу з реального – російського – нападу на Кримський півострів. Адже у 2014 році це не українські війська висадилися на чорноморському узбережжі Кавказу, а російські – на Кримському півострові.
Це не Олександр Турчинов, який виконував тоді обов’язки президента України, говорив, наприклад, що в Сочі всього лише «ввічливі зелені чоловічки» і жодних українських солдатів там немає. Ні, цю неправду про відсутність російського військового контингенту ми чули від Путіна та інших керівників Росії. Як потім чули, що російські війська в Криму були, як же їм не бути, тільки ось їх присутність свідомо приховували, щоб надати окупації півострова ознаки одній тільки Росії зрозумілої «легітимності». То хто ж на кого напав?
Усі ці дивовижні розповіді могли реалістично виглядати до 24 лютого 2022 року. Тоді у викладі Путіна та російських пропагандистів навіть форум «Кримської платформи» виглядав не політичною дискусією про шляхи відновлення зневаженого Росією міжнародного права, а ледь чи не підготовкою до «агресії» проти Росії.
Але після 24 лютого 2022 року сумніватися в тому, хто агресор і хто мав плани нападу, не доводиться. І сама окупація Криму виглядає лише першим кроком у здійсненні плану окупації всієї України або принаймні півдня країни – створенням плацдарму, «непотоплюваного авіаносця», без встановлення контролю над яким здійснити «спецоперацію» щодо знищення сусідньої держави, схоже, у Кремлі просто не могли. Саме тому окупований Крим сьогодні так і сприймають у світі – не як «сакральний» півострів російської історії, а як плацдарм для нападу та знищення України. Ну і заразом – що також важливо – для дестабілізації ситуації в басейні Чорного моря.
На кого ж тоді розраховані кримські заяви Володимира Путіна? Росіянам, схоже, зараз не до Криму. Країна, багато жителів якої у 2014 році могли наївно розраховувати, що «кримнашем» все й закінчиться, живе у страху продовження війни, економічних та соціальних негараздів. І навіть людям, які продовжують підтримувати Путіна та вірити телевізору, певен, зараз не солодко.
На Заході точно знають, що жодних планів нападу на Донбас чи Крим в українського керівництва не було. Обидва президенти України після 2014 року – і Петро Порошенко, і Володимир Зеленський – дотримувалися послідовної позиції щодо дипломатичних інструментів відновлення територіальної цілісності країни. І жодного політичного сенсу в цих звинуваченнях просто немає.
Але Володимир Путін, мабуть, просто не може знайти жодних розумних пояснень причин, які б дозволили йому напасти на Україну. Не може ж він із трибуни Федеральних зборів просто заявити, що хотів окупувати Україну так, як перед цим окупував Крим і Донбас. От і доводиться викручуватися, викручуватися, викручуватися – і, думаю, при цьому розуміти, що йому ніхто не вірить навіть у залі, де зібралися представники російської політеліти. Бо навіть у цій залі навряд чи хтось вірив в український напад і мало хто розраховував, що Путін влаштує жорстоку війну проти України. Володимир Путін намагається обдурити і росіян, і Україну, і Захід, і своїх чиновників. Але хіба не себе він обманює найбільше?