Три години, які Максим провів під час транспортування через поле бою на сході України, здалися йому вічністю. Важко поранений і наскрізь промоклий, він лежав усередині маленької безпілотної броньованої капсули на колесах. Він був виснажений, сам і смертельно наляканий, йдеться у репортажі CNN.
Але після численних невдалих спроб евакуації та 33 днів, проведених у «сірій зоні» з турнікетом на нозі, Максим розумів: це його найкращий – і, ймовірно, єдиний – шанс вижити.
Російські дрони з вибухівкою, які на десятки кілометрів рояться навколо лінії фронту, зробили традиційну медичну евакуацію майже неможливою. Тож поїздка в українському дистанційно керованому броньованому наземному дроні для евакуації, який військові назвали «Маулька», дедалі частіше стає єдиним виходом.
«Ти нічого не бачиш і їдеш незрозуміло куди», – розповів Максим, військовослужбовець 22-ї механізованої бригади, який, як і інші герої цього матеріалу, попросив не називати його повне ім’я з міркувань безпеки.
«Я думав, що не виживу. Думав, що в нас влучить (дрон), або ми підірвемося й застрягнемо десь, і я так там і залишуся».
Його страхи були небезпідставними: шість безпілотних машин, які раніше відправляли по нього, були знищені в дорозі, зокрема одна, що таки дісталася до його позиції, але була підірвана росіянами.
Евакуація поранених завжди була надзвичайно ризикованою, адже рятувальникам доводилося бігти, їхати чи летіти просто в епіцентр боїв. Проте поява дронів зробила ці місії ще смертельнішими. «Зона ураження» навколо лінії фронту розширилася на десятки кілометрів разом зі зростанням дальності дронів.
Міжнародний стандарт медичної евакуації десятиліттями залишався незмінним. Військова доктрина НАТО визначає його як принцип «10-1-2»: перша допомога має бути надана протягом 10 хвилин після поранення, повноцінна медична допомога – протягом години, а хірургічне втручання – протягом двох годин.
Це правило «золотої години» врятувало багато життів під час воєн в Іраку та Афганістані, де сили НАТО мали перевагу в повітрі.
Проте Геннадій, український медик Першого окремого медичного батальйону, каже, що в Україні ці правила жорстоко переписуються.
«На жаль, дрони змінили поле бою. Неможливо доправити пораненого гелікоптером до лікарні протягом золотої години. Так було в усіх попередніх конфліктах за участі США та країн НАТО, де вони могли собі це дозволити. У нашій війні, на жаль, це неможливо», – сказав він CNN.
Авіаційна евакуація ніколи не була реальним варіантом для України, адже Росія з перших днів війни контролює значну частину повітряного простору. Проте, за словами Геннадія, на початку повномасштабного вторгнення, ще до масового застосування дронів, поранених можна було швидко вивозити автівками.
«Зараз це трапляється значно рідше, бо під час спроби забрати одного пораненого екіпаж евакуації сам може стати жертвою, незалежно від рівня бронювання. Чим більш броньована машина, тим пріоритетнішою ціллю вона стає», – пояснив він.
Російські дронові технології розвиваються настільки швидко, що ситуація на полі бою постійно змінюється, змушуючи українських військових шукати нові рішення.
На щастя для Максима та багатьох інших, над цими рішеннями працюють найкращі українські фахівці.
Сотні врятованих – і рахунок іде далі
Академія Третього армійського корпусу, відома як KillHouse, є серцем передової української дронової індустрії. Це водночас дослідницький центр і навчальний майданчик, де інженери, програмісти та військові постійно вдосконалюють дрони під конкретні потреби підрозділів.
Війна в Україні стала першим конфліктом, у якому дрони – повітряні, морські та наземні – застосовуються у таких масштабах. Тож командам часто доводиться імпровізувати. Сюди постійно приїжджають іноземні делегації – від військових високого рівня до західних інженерів, які хочуть побачити українські розробки на власні очі.
Під час одного з нещодавніх візитів CNN у приміщенні тривало навчання: у невеликій кімнаті, наповненій шумом інструментів і моторів, студенти – військові й цивільні, чоловіки й жінки – збирали та запускали різні типи наземних дронів, або наземних роботизованих комплексів.
Один зі слухачів, налаштовуючи антену, розповів, що раніше служив піхотинцем у десантно-штурмовій бригаді, а тепер перенавчається на пілота наземних дронів. «Зараз кожному підрозділу потрібен батальйон таких комплексів. Тому мене й відправили сюди вчитися», – сказав він.
Більшість конструкцій прості: колеса і платформа з вантажною кліткою або броньованим боксом. Вони мають витримувати різні типи місцевості й атаки. Частина дронів на колесах, інші – на гусеницях.
Максим, якого евакуювали із «сірої зони» поблизу Торецька у жовтні, розповів CNN, що дорогою чув вибухи й відчував запах пороху.
«Було таке враження, ніби хтось скинув на мене вибухівку з дрона. Мені сказали, що влучання не було, а десь поруч. Я точно не знаю», – згадав він. У якийсь момент евакуаційний дрон наїхав на міну, пошкодивши переднє ліве колесо. «Він міг їхати на трьох колесах, хоча не міг повернути ліворуч. Але ми доїхали».
Максим розповідав це з лікарні в Україні, де досі проходить реабілітацію. Він втратив ногу, але рана після ампутації добре гоїться, і болю майже немає.
Сотні таких машин нині працюють на передовій, доставляючи боєприпаси й припаси та вивозячи поранених до медичних пунктів.
«Дрон – це витратний матеріал, тому потрібно знайти баланс між ціною та якістю», – розповів CNN один з інструкторів із позивним Старк. Вартість наземних дронів коливається від 5 до понад 20 тисяч доларів.
«Вони є пріоритетною ціллю й на них постійно полюють. Але перевага в тому, що дрон менший за бронемашину, менш помітний, тихіший і його легше сховати», – додав він.
За словами Старка, 90% логістичних завдань його бригади зараз виконуються саме наземними дронами. І хоча Максиму пощастило їхати в броньованій капсулі, багатьох інших поранених евакуювали, просто поклавши на прості дистанційно керовані візки, загорнувши їх у броньовані ковдри.
«Наземний роботизований комплекс – це свого роду Uber на полі бою. Командири підрозділів замовляють, що і куди потрібно доставити чи звідки когось забрати, а оператори виконують ці завдання», – пояснив він.
За його словами, лише дрони його бригади за рік проїхали близько 70 тисяч кілометрів і евакуювали сотні людей.
Один з інших інструкторів академії знає, що означає бути врятованим такою машиною, з власного досвіду. Інструктор із позивним Історик, який до війни навчався на вчителя історії, розповів CNN, що був одним із перших, кого евакуювали дроном.
У військовій формі та запилених кросівках Adidas – один на правій нозі, другий на протезі замість лівої – Історик розповів, що був поранений унаслідок російського удару або вибуху саморобного пристрою. Побратими надали йому першу допомогу, відтягнули в укриття й викликали наземний дрон.
Поїздка була тряскою
«У якийсь момент через вибоїни й відсутність підвіски моя поранена ліва нога зісковзнула і почала волочитися по землі, але побратим одразу це помітив і підхопив її», – згадує він.
Попри те, що поїздка була «трохи незручною», це був значно кращий варіант, ніж чекати на броньовану машину, яка добиралася б набагато довше.
Дорога тривала близько півтори години й, за винятком моментів, коли навколо літали дрони й снаряди, минула відносно спокійно.
«Є моменти, коли хочеться вистрибнути з машини, але ти просто не можеш», – сказав Історик, показуючи на відсутню ногу й сміючись. Жарт, який зрозуміє лише загартований український воїн.