Минулих вихідних на полі неподалік Києва непомітно стояв фургон, схований за деревами. Усередині не було пасажирських сидінь — лише довгий стіл, два офісні крісла, два ноутбуки та додаткові монітори. Попри зовнішній вигляд, це була мобільна база перехоплення дронів — одна із сотень подібних машин, розосереджених по всій Україні. Водночас вона є частиною значно масштабнішого явища: комплексу технологічних досягнень, які назавжди змінили війну з Росією і, можливо, усі війни загалом, пише The Atlantic.
На одному з ноутбуків військовий показав мені зображення з висоти пташиного польоту над частиною української місцевості, що розташована більш ніж за 160 кілометрів звідти. Його завдання — визначати об’єкти, які літають у повітрі, і відрізняти птахів та кажанів від смертельно небезпечних російських безпілотників. Коли він виявляє дрон, військовий за сусіднім ноутбуком спрямовує перехоплювач — невеликий безпілотник, схожий на мініатюрний космічний корабель, — щоб вистежити та знищити ціль до того, як вона досягне об’єкта атаки.
На перший погляд зображення на екранах нагадують відеогру. Але це далеко не примітивна технологія. Безпілотники-перехоплювачі, керовані штучним інтелектом, працюють завдяки складній мережі радарів, акустичних датчиків та інших систем, які щодня створюють і вдосконалюють сотні великих і малих українських технологічних компаній. Дані для цього вони отримують безпосередньо від військових. Майже жодної з цих компаній не існувало чотири роки тому. Вони виникли завдяки технічно освіченому громадянському суспільству, представники якого змінили професію або напрям діяльності, щоб допомогти обороні країни. Серед керівників оборонних компаній є колишні працівники фінансового сектору, архітектори та політики. Один із них, з яким я зустрівся минулих вихідних, того ж дня повернувся з фронту. Він пояснив, що йому важливо бачити, як військові використовують його продукцію та що можна вдосконалити.
До цієї системи постійного збору та обробки інформації підключені й інші команди по всій країні, причому не лише ті, що працюють у фургонах. Минулого року я побував у підземному приміщенні в Україні, де десятки людей відстежували сотні кілометрів фронту за допомогою великої кількості екранів. Український аналітик у сфері оборони Андрій Загороднюк називає цю систему дронів, моніторів, навігації на основі штучного інтелекту, перевірених у боях роботів і взаємопов’язаних підрозділів «мережевою ситуаційною обізнаністю». Саме вона пояснює, чому сприйняття цієї війни останнім часом почало змінюватися.
Українські військові технології швидко розвиваються ще з перших років війни. Але лише зараз зовнішній світ — у Європі, США, країнах Перської затоки і, звісно, у Росії — починає усвідомлювати значення цих змін. Від 2022 року багато дискусій про війну, навіть у США та Європі, виходили з нав’язаного російською пропагандою припущення, що Україна, поступаючись чисельністю та озброєнням, рано чи пізно програє. Допомога Києву розглядалася лише як спосіб відтермінувати катастрофу. Коли адміністрація Дональда Трампа припинила військову та фінансову допомогу Україні у 2025 році, частина американських політиків очікувала — а можливо, і прагнула — швидкого завершення війни на користь Росії.
Натомість Європа надала фінансування. Українське суспільство створило систему мережевої ситуаційної обізнаності. А коли президент України Володимир Зеленський наприкінці березня відвідав країни Перської затоки та підписав низку безпекових угод, міжнародний наратив почав змінюватися. Лідери Катару, Об’єднаних Арабських Еміратів і Саудівської Аравії спілкувалися з Україною не через співчуття до жертви війни, а тому, що хотіли отримати подібні безпілотники-перехоплювачі. Іран використовує ті самі технології дронів, що й Росія, а українці сьогодні найкраще знають, як їм протидіяти.
Лідери країн Перської затоки не є винятком. Дедалі більше людей усвідомлюють, що російський наратив не відповідає дійсності: Україна не програє. Росія не перемагає. І що ще важливіше — Росія не знає, як перемогти. Українські фахівці та міжнародні аналітики описують це через три основні складові війни.
Наземна війна. Якщо попередні два роки характеризувалися повільним просуванням Росії, то цього року ситуація інша. Від початку весни, коли стартував черговий російський наступ, Росія втратила більше території в Україні, ніж захопила. Сьогодні складно уявити, як російська армія може рухатися вперед, адже фронт перетворився не на лінію, а на широку заборонену зону приблизно 32 кілометри завширшки. Усе в цій зоні контролюється дронами. Будь-яка російська вантажівка, танк або піхотинець, який намагається просунутися вперед, миттєво виявляється і може бути уражений. Попри це російське командування продовжує атаки, що призводить до величезних втрат. За оцінками української сторони, щомісяця Росія втрачає до 30 тисяч військових убитими та пораненими. Україна прагне вибити з поля бою більше росіян, ніж Москва здатна мобілізувати для поповнення втрат. І, можливо, наближається до цієї мети.
Війна великої дальності. Не маючи змоги змінити ситуацію на фронті, Росія продовжує використовувати ракети та безпілотники для ударів по цивільному населенню та інфраструктурі українських міст. Саме це відбувалося і цього тижня. Володимир Путін дедалі активніше застосовує таку тактику, оскільки інших ефективних способів завдати шкоди Україні він не має. Водночас Україна все ще критично залежить від американських систем ППО, особливо від ракет до комплексів Patriot. Для їх закупівлі було створено європейський фонд, хоча існують побоювання, що необхідної кількості ракет просто немає на ринку. За словами Зеленського, за перші три дні конфлікту між США та Іраном було використано більше ракет Patriot, ніж за весь період російсько-української війни.
При цьому Росія також стикається з проблемами у сфері протиповітряної оборони. Це дозволяє українським далекобійним дронам дедалі ефективніше атакувати російську нафтогазову інфраструктуру. Внаслідок ударів переробні потужності Росії скоротилися щонайменше на 20 відсотків. Майже всі великі нафтопереробні заводи центральної частини Росії або зупинили роботу, або скоротили виробництво, причому деякі з них зазнавали атак неодноразово.
Паралельно нові українські дрони з радіусом дії близько 160 кілометрів уражають склади боєприпасів, логістичні центри та ланцюги постачання далеко за лінією фронту на окупованих територіях. Ці удари менш помітні, ніж атаки вглиб Росії, але вони вже спричинили серйозний дефіцит пального в Криму та ускладнили забезпечення російських військ на сході та півдні України.
Психологічна війна. Протягом чотирьох років Кремль переконував росіян, що війна розвивається успішно, Україна не є справжньою державою, а перемога гарантована. Але ці заяви важко узгодити з панікою, яка охопила Москву минулого місяця, коли через загрозу українських дронів довелося скоротити традиційний військовий парад. Так само складно пояснити великі стовпи чорного диму над Санкт-Петербургом після удару українських безпілотників по нафтопереробному заводу в день відкриття економічного форуму.
Кирило Буданов, якого автор статті називає колишнім керівником військової розвідки та нинішнім очільником Офісу президента, заявив, що дедалі більше росіян починають усвідомлювати невідповідність між пропагандою та реальністю. За його словами, люди не розуміють, чому війна триває і чому удари тепер досягають їхньої території, якщо їм роками обіцяли швидку перемогу.
Не всі вважають, що війна скоро завершиться. Одна українська державна службовиця розповіла автору, що вона та її друзі вже втратили надію колись повернутися до «нормального життя». Вона згадувала поїздку до Барселони до початку війни та сказала: «Того прекрасного життя вже ніколи не буде».
Водночас з’являються ознаки того, що частина російської еліти вже думає про завершення війни. Нещодавно в мережу потрапили матеріали з офісу Сергія Кирієнка, в яких описується план подання завершення війни російському суспільству. Передбачається оголосити про перемогу, назвати російську армію «найбоєздатнішою у світі», представити незначні територіальні здобутки як великий успіх, заявити про нібито економічний крах Європи та майбутній розпад України.
Буданов вважає, що обмеження доступу до Telegram у Росії може бути частиною підготовки до зміни офіційного наративу, щоб громадяни отримували лише одну офіційну версію подій.
Він також не виключає, що переговори, розпочаті адміністрацією Трампа, можуть привести до припинення вогню вже цього року. У четвер Зеленський звернувся до Путіна з листом, запропонувавши негайне перемир’я та особисті переговори. Путін публічно відкинув цю ідею, заявивши, що не бачить сенсу у такій зустрічі.
Автор зазначає, що Росія все ще має інші варіанти дій: продовжувати удари по українських містах, оголосити нову мобілізацію або навіть спробувати розширити конфлікт і перевірити готовність НАТО захищати своїх союзників. Але навіть без мирної угоди сторони можуть наближатися до нового статус-кво. Зона, яку сьогодні контролюють дрони, може збільшитися до 50–60 кілометрів і фактично перетворитися на демілітаризовану смугу, подібну до тієї, що розділяє Північну та Південну Корею.
Згодом ця зона може стати фактичним кордоном — тимчасовим і не визнаним жодною зі сторін, але все ж кордоном. Це не буде повною перемогою України, але стане великою поразкою для Путіна, адже його головна мета — знищення України як держави — так і не буде досягнута.
