Володимир Путін просуває ідею зустрічі з Дональдом Трампом і Сі Цзіньпіном на саміті АТЕС у Шеньчжені, де одним із головних питань може стати майбутнє війни в Україні. Такий формат може принести політичні дивіденди Росії та Китаю, але водночас створити ризики для Києва, Європи, традиційних союзників США і навіть вплинути на розрахунки Пекіна щодо Тайваню.
Про це пише The Telegraph.
“Нова Ялта” без України
У Росії можливу зустріч Трампа, Путіна і Сі вже порівнюють із “новою Ялтою” — відсиланням до конференції 1945 року, коли лідери США, Великої Британії та Радянського Союзу домовлялися про повоєнний устрій Європи.
Через понад 80 років склад потенційної “великої трійки” може бути іншим. Місце Великої Британії цього разу займе Китай, який претендує на роль однієї з держав, здатних визначати правила світової політики нарівні зі США.
За інформацією західних ЗМІ, Путін запропонував провести зустріч трьох лідерів на полях саміту АТЕС у Шеньчжені наступного місяця.
Вашингтон і Пекін поки офіційно не підтвердили, що такий саміт відбудеться. Однак сама перспектива зустрічі вже стала предметом дискусій про те, чи не намагається Москва повернути світ до моделі, за якої великі держави домовляються про долю менших країн між собою.
Для України головна проблема очевидна: будь-яка розмова про її майбутнє без участі Києва суперечить позиції української влади, яка неодноразово наголошувала, що жодні домовленості щодо завершення війни не можуть укладатися за спиною України.
Чому такий формат вигідний Путіну
За даними The Telegraph, саме Путін, а не Трамп чи Сі, найактивніше просуває ідею тристоронніх переговорів.
Для російського президента вже сам факт такої зустрічі став би політичним здобутком.
Після років санкцій, дипломатичної ізоляції та спроб Заходу перетворити Росію на міжнародного ізгоя Путін знову опинився б за одним столом із президентами США та Китаю.
Це дозволило б Кремлю представляти Росію не як державу, яка веде найбільшу війну в Європі з часів Другої світової, а як одну з трьох глобальних сил, що домовляються про майбутню архітектуру безпеки.
Такий формат також відповідає давньому прагненню Москви повернутися до системи “сфер впливу”, де великі держави визнають особливі інтереси одна одної у певних регіонах.
Саме тому російські коментатори й заговорили про “нову Ялту”.
Китай отримує шанс показати себе наддержавою
Для Сі Цзіньпіна участь у переговорах щодо України може стати можливістю продемонструвати, що без Китаю вже неможливо вирішувати найбільші міжнародні кризи.
Доцент Національного університету Сінгапуру Джа Ян Чун зазначає: якщо Пекіну вдалося б стати посередником у досягненні стабільного миру, це суттєво зміцнило б статус Китаю як глобального гравця.
Однак ризики для Пекіна також значні.
Якщо Китай долучиться до укладання угоди, яка швидко розвалиться, інші держави поставлять питання про його здатність гарантувати виконання домовленостей.
Саме тому, за оцінкою експертів, Пекін поки не поспішає брати на себе відповідальність за конкретний результат переговорів.
South China Morning Post повідомляла, що китайські посадовці приватно позитивно поставилися до ідеї тристоронньої зустрічі, але активно її не просувають.
Пекіну вигідніше бути господарем, ніж гарантом
Аналітик Crisis Group Вільям Янг вважає, що для Китаю ідеальним сценарієм було б виступити організатором майданчика для переговорів, але не брати на себе відповідальність за завершення війни.
Пекін міг би представити себе як державу, здатну посадити за один стіл Трампа і Путіна, і отримати символічні дипломатичні дивіденди.
При цьому Китай не зацікавлений у падінні російського режиму чи стратегічній поразці Москви.
Росія залишається для Пекіна важливим політичним партнером, постачальником енергоресурсів та елементом глобального протистояння зі Сполученими Штатами.
“Пекін не має наміру брати на себе відповідальність за майбутнє України”, — пояснює експерт Carnegie Russia Eurasia Center Темур Умаров.
І саме ця позиція робить китайське посередництво неоднозначним для Києва.
Китай не є нейтральною стороною
Офіційно Китай продовжує заявляти про нейтралітет щодо війни.
Однак Пекін так і не засудив російське вторгнення, продовжує купувати великі обсяги російських нафти й газу та забезпечує Москві критично важливий економічний ринок.
Китайські компанії також неодноразово потрапляли у розслідування через постачання комплектуючих, які використовуються у виробництві російських безпілотників.
Зеленський минулого місяця прямо заявив, що політично Китай у цій війні “не на нашому боці”.
Саме тому перспектива участі Сі у переговорах про майбутнє України викликає в Києві настороженість.
Якщо три лідери вироблять спільну позицію, навіть неформальну, її можуть використати як інструмент тиску на Україну.
Ризик для Європи — повернення політики великих держав
Можливий саміт матиме наслідки не лише для України.
Європейські держави, Велика Британія та Японія можуть сприйняти його як ще один сигнал про зміну американської зовнішньої політики.
У разі переговорів Трампа, Путіна та Сі про європейську безпеку без участі самої Європи постане питання: наскільки Вашингтон готовий враховувати позицію своїх традиційних союзників.
Китайський політолог Ван Вень вважає, що такий формат поглибить “стратегічну тривогу” щодо поведінки США у суперництві великих держав.
Фахівець із китайської та російської зовнішньої політики Сергій Радченко бачить для Москви ще одну можливість — спробувати віддалити Сполучені Штати від європейських союзників.
У такому випадку Україна стає лише одним елементом значно ширшої перебудови міжнародних відносин.
Трамп і транзакційна дипломатія
Для Пекіна особливо показовою є поведінка самого Трампа.
Американський президент останнім часом продемонстрував готовність будувати відносини з Росією на основі конкретних угод, навіть якщо Москва не припиняє війну.
Під час телефонної розмови з Путіним 9 жовтня Трамп погодився на закупівлю російського дизельного пального. Паралельно Вашингтон почав послаблювати окремі санкційні обмеження.
Для Китаю це важливий сигнал.
Пекін бачить, що економічні інтереси можуть впливати на зовнішньополітичні рішення американської адміністрації сильніше, ніж традиційна система союзів і політичних принципів.
Вільям Янг вважає, що це може посилити переконання Китаю у дієвості власного економічного тиску на США.
Від України до Тайваню
Саме тут українське питання перетинається з тайванським.
Китай уважно стежить за тим, як Трамп реагує на російський тиск, як далеко готовий йти у поступках Москві та наскільки залежить від економічних домовленостей.
Якщо Пекін побачить, що Трамп готовий погоджуватися на російські вимоги заради економічних вигод або швидкого політичного результату, це може вплинути на китайські розрахунки щодо Тайваню.
Китай уже має потужний інструмент економічного впливу на США — домінування у виробництві та переробці рідкісноземельних металів.
За оцінкою Янга, китайське керівництво може зробити висновок, що цей важіль так само ефективно працюватиме під час переговорів із Вашингтоном щодо Тайваню.
Таким чином, поведінка США щодо України може створити прецедент далеко за межами Європи.
Чого хоче Китай
Для Сі найвигідніший результат потенційної тристоронньої зустрічі може бути значно скромнішим, ніж мирна угода.
Китаю достатньо опинитися за столом, підтвердити статус одного з трьох головних центрів сили, погодити загальну декларацію і не брати на себе конкретних зобов’язань щодо того, що станеться далі.
У такому сценарії Пекін отримує дипломатичні дивіденди практично без ризику.
Путін отримує демонстративне повернення до клубу великих держав.
А Трамп може представити сам факт переговорів як доказ власної здатності збирати світових лідерів і домовлятися з ними.
Найбільше невизначеності при цьому залишається для України.
Чому “нова Ялта” може не спрацювати
Втім, головна слабкість сценарію “нової Ялти” полягає в тому, що сучасна Україна принципово відрізняється від держав, долю яких великі сили могли визначати без їхньої участі у минулому столітті.
Україна має власну армію, власне політичне керівництво, значну підтримку європейських держав і здатність самостійно продовжувати опір.
Саме тому домовленість Трампа, Путіна і Сі сама по собі не завершить війну.
Умаров наголошує: незалежно від бажань Кремля, Україна має власну суб’єктність.
І навіть якщо три найвпливовіші держави світу домовляться у Шеньчжені про спільне бачення завершення війни, реалізувати його без згоди Києва буде набагато складніше, ніж просто зафіксувати на папері.
У цьому і полягає головна відмінність можливої “нової Ялти” від Ялти 1945 року: цього разу країна, про майбутнє якої можуть спробувати домовитися великі держави, сама бере безпосередню участь у війні, має збройні сили та можливість сказати “ні”.
Раніше “Головне в Україні” повідомляло, що адміністрація Дональда Трампа почала відновлювати економічні контакти з Росією та розглядати нові домовленості з Москвою без попередніх поступок Кремля щодо війни проти України.
