Керівник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов стверджує, що досягнута у Стамбулі угода, яка дозволила розблокувати експорт українського зерна, не несе загрози безпеці України. З цією точкою зору важко не погодитись. Справді, текст угоди не передбачає створення додаткових можливостей для російських агресорів.
А у Кремлі, як завжди, все пояснюють «доброю волею». Кремлівський речник Дмитро Пєсков, посилаючись на нещодавні слова Путіна, сказав, що це важливо, бо насувається продовольча криза у світі. Але постає інше запитання: чи цю мету переслідував Кремль, коли блокував українські порти та погодився на переговори про механізм відновлення поставок?
У російського президента Володимир Путіна могли бути інші цілі, про які також варто подумати. Перша з них, звичайно, це шантаж голодом. Але такий шантаж – двосічна зброя. Путін хотів передусім шантажувати Захід, якому голод не загрожує. І Україну, якій також голод не загрожує. Але Захід був стурбований голодом у країнах, що розвиваються, що може призвести до масштабної міграційної кризи. А Україна – втратою доходів від продажу сільськогосподарської продукції, які є вкрай важливими для бюджету країни.
Однак кому справді загрожує голод безпосередньо – так це країнам, що розвиваються. Невипадково ще місяць тому колишні президенти Ліберії та Нігерії Елен Джонсон-Серліф та Олусегун Обасанджо написали для видання The Economist статтю про «африканські жертви російської війни». Знамениті на континенті політики, які поклали край кровопролитним конфліктам у своїх країнах, розповідають читачам про наслідки війни для Африки, про те, як російські солдати знищують українські запаси пшениці, такі необхідні для континенту.
Проте в Африці, як і в Азії, Володимир Путін має чимало прихильників. І це якщо не згадувати про країни, які намагаються дотримуватись нейтральної позиції. Якщо Росія провокує голод, кількість цих прихильників і тим більше нейтральних країн може зменшитися буквально на очах. Тому Путін не міг дозволити собі довести шантаж до повної міжнародної ізоляції Росії. Але й просто так погодитись із розблокуванням українських портів він теж не міг.
Російський президент вимагав санкційних винятків – і отримав їх. Можливо, це не найгучніші новини, порівняно з експортом українського зерна. Але, тим не менш, диявол ховається в деталях. А деталі ховаються аж ніяк не в угоді, яку підписано Україною.
Одну важливу зміну містить у собі сьомий пакет санкцій ЄС проти Росії. Він, з одного боку, запроваджує заборону на купівлю російського золота і розширює списки санкцій. А з іншого – продовжує пільги щодо операцій з сільськогосподарською продукцією. І це рішення торкається інтересів цілої низки провідних російських банків.
Нарешті, вже у самому Стамбулі Росія підписала з ООН меморандум про сприяння поставкам російської сільськогосподарської продукції та добрив на світовий ринок.
«Це не є життєво важливим для Російської Федерації. Росія більше виграє від експорту палива. Ось де великий бізнес», – зазначив генсекретар ООН Антоніу Гутерреш.
І очільник ООН теж має рацію. Експорт продовольства не є життєво важливим для Росії. Життєво важливим для Росії є під будь-яким приводом робити пробоїни у санкційному кораблі – так, щоб рано чи пізно він пішов на дно. І для того, щоб така пробоїна з’явилася, використовується будь-який привід. Але, звичайно ж, шантаж – це найголовніша зброя. Я сказав би, класична зброя Кремля.
Джерело: Радіо Свобода