Російська окупаційна влада з 2024 року вилучила або визначила для подальшого вилучення 34 002 об’єкти житлової нерухомості, що належать громадянам України. Йдеться про квартири, приватні будинки та дачі на окупованих частинах Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей.
Про це йдеться у розслідуванні BBC Verify та BBC Russian.
За даними журналістів, таке житло згодом можуть передавати власникам російських паспортів. У деяких випадках його також тимчасово здають місцевим чиновникам, суддям, військовим та держслужбовцям.
Окупаційна влада також вилучає тисячі об’єктів бізнесу, зокрема офіси та готелі, однак вони не увійшли до підрахунку BBC.
Українців, за даними розслідування, рідко безпосередньо повідомляють про те, що їхнє майно готують до вилучення. Найчастіше житло потрапляє до реєстрів «безхазяйного» або «потенційно безхазяйного» майна, якщо воно не зареєстроване за російськими правилами.
Щоб не втратити нерухомість, переміщені через бойові дії українці мають отримати російський паспорт, особисто повернутися на окуповану територію протягом 30 днів і пройти перевірку в московському аеропорту Шереметьєво, ризикуючи при цьому бути затриманими.
Одним із таких випадків стала історія пастора Ігоря Іващука з Мелітополя. Він залишив окуповане місто у вересні 2022 року, зокрема через необхідність лікування дружини, а за будинком попросив наглядати давнього друга.
Наприкінці 2024 року друг повідомив йому, що до будинку прийшов чоловік у військовій формі та почав з’ясовувати, хто є власником і чи є документи на нерухомість. За кілька місяців друга виселили, а будинок, який Іващук понад 20 років облаштовував власноруч, фактично перестав йому належати.
Серед об’єктів, яким загрожує вилучення, є також сімейний будинок на околиці Маріуполя. Донька власника, яку BBC називає Іванною, розповіла, що її батько 15 років будував його для матері, яка хворіла на рак.
«Це будинок, який був побудований для моєї мами, де вона жила, і це місце наших спогадів. Мого дитинства… часу, проведеного разом як сім’я. Я просто не можу уявити, що там житиме хтось інший», — сказала вона.
Сім’я Іванни виїхала з Маріуполя після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, однак її бабуся й дідусь залишилися в будинку. У квітні окупаційні чиновники повідомили їм, що нерухомість визначена для вилучення.
У посольстві Росії в Лондоні заявили BBC, що запроваджені правила нібито встановлюють процедури управління житлом, власників якого неможливо встановити або з якими неможливо зв’язатися, та передбачають компенсацію, якщо законний власник згодом заявить про свої права.
Водночас вилучення житла українців відбувається паралельно з іншими змінами на окупованих територіях. Вулицям повертають або надають назви на честь діячів радянської епохи, а використання української мови в школах фактично заборонене окупаційною владою.
Церкву благодаті в Мелітополі, де проповідував Іващук, також переобладнали під представництво російського міністерства культури. Будівлю перефарбували, а на фасаді з’явилися великі зображення російських військових.
Дослідниця Chatham House Ярослава Барб’єрі назвала таку політику Росії «демографічною інженерією», спрямованою на зміну соціальної та політичної структури окупованих територій і ускладнення їхньої майбутньої реінтеграції в Україну.
За її словами, усередині Росії це також допомагає закріплювати кремлівський наратив про те, що включення окупованих територій до складу РФ є вже доконаним фактом.
У посольстві Росії це заперечили та натомість звинуватили українську владу в утисках російської мови та російськомовних громад.
Російська влада пояснює вилучення і перерозподіл житла необхідністю надати помешкання людям, чиї будинки були зруйновані під час бойових дій. Однак така можливість доступна лише тим, хто погодився отримати громадянство РФ.
Україна також має програму компенсацій для людей, які втратили житло через війну, зокрема й для тих, чиє майно було вилучене. Водночас деякі співрозмовники BBC заявили, що через повільну роботу системи їм досі не вдалося отримати нове житло.
Жителька Маріуполя Міла, яка нині перебуває в Європі, розповіла, що передала українській владі докази пошкодження своєї квартири, однак відповіді не отримала.
«Я зрозуміла, що, ймовірно, ніхто нічого мені не компенсує. Ми не бездомні. Ми люди, які хочуть жити в Україні, відбудовувати її й усе інше, але нам нікуди повертатися», — сказала вона.
Іванна також не знає, який зараз статус її сімейного будинку, і побоюється, що більше його не побачить.
Ігор Іващук, зі свого боку, не знає, хто нині живе в його будинку. Він сказав, що як християнин може пробачити людину, яка зайняла його оселю та виселила друга, однак назвав бажання «покращити власне становище коштом іншої людини» беззаконням.
«Для мене, як для віруючого, це гріх», — сказав він.
