Традиція новорічного спуску кулі на Таймс-сквер у Нью-Йорку бере початок з британського навігаційного винаходу XIX століття. Його автором був офіцер Королівського флоту Роберт Вокоп, який прагнув зробити мореплавство безпечнішим.
Як пише BBC, прообразом сучасного святкового шоу стала так звана «часова куля» — механічний пристрій для точного передавання часу морякам. Його створив британський офіцер Роберт Вокоп, який у 1829 році вперше продемонстрував кулю в Портсмуті. Щодня в точно визначений момент куля падала з щогли, даючи змогу морякам синхронізувати корабельні хронометри без заходу на берег.
У XIX столітті точний час був критично важливим для навігації, адже від нього залежало визначення довготи в океані. Ідея швидко поширилася світом: часові кулі з’явилися в портах від Ямайки до Японії, а також у Гринвічі, де з 1833 року працює найстаріша з них.
У Нью-Йорку до цієї ідеї звернулися у 1907 році. Після заборони феєрверків на святкуванні Нового року організатори шукали ефектну альтернативу і надихнулися телеграфною часовою кулею Western Union. Так на Таймс-сквер з’явилася перша новорічна куля, яку опускають рівно опівночі — з тією різницею, що вирішальним моментом стало її приземлення, а не початок падіння.
Згодом традиція поширилася по всьому світу: в різних країнах у новорічну ніч опускають символічні об’єкти — від картоплини в Айдахо до кленового листка в Канаді. Водночас самі часові кулі як інструмент вимірювання часу зникли — їх витіснили радіосигнали, кварцові годинники та GPS.
Попри це, у кількох містах — зокрема в Гринвічі, Сіднеї, Единбурзі та Гданську — часові кулі й досі працюють як історичний символ. Таким чином, винахід Роберта Вокопа, створений для потреб мореплавства, продовжує жити у глобальній новорічній традиції, щороку привертаючи увагу мільйонів людей по всьому світу.