Навіть за 30 хвилин їзди від російських позицій на сході України бути помітним може означати загибель.
Гул гвинтів у небі не стихає. Оптоволоконні кабелі перетинають поля, всіяні вирвами. Пікапи вкриті колючими металевими каркасами для захисту. У таких містах, як Херсон, над дорогами й лікарнями натягують сітки, намагаючись приборкати небо, пришел Кристофер Міллер з Financial Times.
Часи великих, зосереджених пересувань військ — пішки чи технікою — давно минули. Солдати повзуть днями під покровом темряви й антиінфрачервоних плащів або чекають достатньо густого туману, щоб приховати ротацію. Постачання доставляють дронами; поранених іноді вивозять роботами.
Тарас Чмут, ветеран морської піхоти й засновник фонду «Повернись живим» — однієї з найбільших українських благодійних організацій, що забезпечує військо, — називає цей потойбічний світ «зоною ураження», де будь-що, що рухається, може бути миттєво виявлене й знищене.
За його словами, війна змінилася «радикально». І щомісяця зона ураження розширюється. «Європейцям це досі важко осягнути».
Нова реальність
Колишній «тил», де раніше вільно пересувалися автомобілі постачання, тепер став сіткою цілей. У центрі цієї нової війни — FPV-дрон (з камерою від першої особи), що зависає над лініями забезпечення, полює на транспорт і завдає нищівних ударів із вражаючою точністю.
Результатом стало майже повне зникнення звичайного транспорту з передових позицій. «Майже жоден транспорт не використовується в зоні ураження поблизу лінії фронту», — каже Ірина Рибакова, пресофіцер 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».
Пересування дорогами здебільшого відбувається лише за негоди — дощу, снігу чи сильного вітру, коли погіршується видимість і ефективність управління дронами та їхньої оптики.
Тисячі кілометрів сіток утворюють тунелі над основними трасами. Це укриття покликане запобігти пікіруванню дронів-камікадзе на транспорт. Але навіть під сітками рух залишається ризикованим.
Багато машин, що все ж рухаються вперед, нагадують дивакуваті авто з «Божевільного Макса»: з додатковою бронею, клітками й шипами для зменшення шкоди від вибухів. Військові переважно перебувають під землею або в добре замаскованих укриттях.
Володимир Демченко, український кінорежисер, який став військовим, описує пояс «хаосу»: «Окопи, руїни, спалені дерева, тіла загиблих, які неможливо забрати. Усюди колючий дріт, оптоволокно від дронів, уламки зброї».
Ворог може бути «попереду, позаду, з боків — і точно буде в небі».
Сучасна війна
Поля бою на сході України стали полігоном для нових технологій смерті та засобів протидії їм.
Електронна боротьба насичує фронт, глушить сигнали й змушує операторів дронів постійно адаптуватися. Проте Росія дедалі частіше використовує інший підхід — дрони на довгих оптоволоконних кабелях, іноді до 40 км.
Вони не піддаються радіоперешкодам і часто виявляються дуже ефективними. Деякі чатують біля доріг. «Вони злітають і вражають машину», — каже Майк Дьюгерст, засновник компанії Evolve Dynamics, описуючи це як нову, динамічну форму мінування.
Механізовані колони, що йшли в атаку в перший рік повномасштабної війни, зникли.
Натомість військові повертаються до простих засобів захисту. Бійці їдуть у кузовах пікапів із кулеметами й рушницями напоготові, готові стріляти по дронах, що пікірують. Використовують і зброю, яка стріляє сітками по дронах.
З’являються й нові тактики штурму. За словами Демченка, російські сили «повзуть кілька днів під антиінфрачервоними плащами», просуваючись щоночі на десятки чи сотні метрів, намагаючись накопичити достатню кількість людей для контролю території.
Україна відповідає, заганяючи якомога більше атакуючих у фортифіковану зону ураження. Протитанкові рови, ряди колючого дроту й мінні поля залишають росіянам лише кілька «безпечних» шляхів — і вони перебувають під вогнем українських дронів.
За даними військових, дрони спричиняють до 80% втрат російської армії на полі бою.
Виживання в зоні ураження
Піхота може залишатися на позиціях місяцями без ротації. Є історії про бійців, які перебували на передовій сотні днів поспіль.
Їжу й воду скидають дронами. Боєприпаси доставляють безпілотними наземними платформами. Іноді саме робот є єдиним способом евакуації пораненого.
Артилерія, яка раніше була мобільною, тепер працює з фіксованих, замаскованих позицій. У кожному підрозділі є групи протидії дронам.
Антиутопічне майбутнє
Херсон став полігоном для того, як міста можуть виживати в умовах сучасної війни.
Голова Херсонської ОВА Олександр Прокудін каже прямо: «Ми будуємо дрон-купол».
Над дорогами, лікарнями й критичною інфраструктурою натягнуті шари сіток, настільки густі, що подекуди не видно неба.
За його словами, близько 95% дронів, що летять на місто, перехоплюються багаторівневою системою захисту.
Херсон пережив окупацію й щоденні обстріли. У 2025 році регіон обстріляли 235 тисяч разів, зафіксовано майже 100 тисяч атак дронами. Знищено понад 40 тисяч будівель, загинули щонайменше 307 людей.
Попри обмежений бюджет, місто розгорнуло близько 100 «сіткових тунелів». Використовують різні типи сіток із різним розміром комірок для зупинки дронів і бомб.
Херсон уже ділиться досвідом із партнерами в Німеччині, Швеції, країнах Балтії та Румунії.
«Ми — майбутнє для інших прифронтових міст», — каже Прокудін. «Херсон — це модель захисту від сучасної війни».