Цього тижня над Брюсселем рясно падав сніг, коли чиновники з посольств та європейських інституцій поверталися з різдвяних канікул у шокуюче нову реальність, пише Politico.
Немов крижаний подих арктичного повітря, операція Дональда Трампа з усунення Ніколаса Мадуро з посади президента Венесуели приголомшила вищих посадовців ЄС — і буквально сковувала їх мовчанням. Потім Трамп поставив під сумнів НАТО, пригрозив Кубі та Ірану й заявив, що йому потрібно володіти Гренландією з міркувань національної безпеки — незалежно від того, згодні з цим союзники США, які нині її контролюють, чи ні.
«Мені не потрібне міжнародне право», — заявив Трамп в інтерв’ю The New York Times.
Але міжнародному праву потрібен Трамп. Його підхід становить екзистенційну загрозу не лише для глобальних угод на кшталт Паризької кліматичної угоди, а й для Європейського Союзу — найбільшої у світі фабрики міжнародного законодавства. Щороку ЄС ухвалює понад 2 000 директив, актів, регламентів та інших правових документів, які визначають економічне й суспільне життя 27 країн-членів.
У світі, де домінують США і де верховенство права не має значення, законодавча машина ЄС може дуже швидко перетворитися на химерний анахронізм. Перший тиждень 2026 року знову продемонстрував параліч і безсилля європейського керівництва у відповідь на дії американського президента, який відкрито заявляє, що єдине, що може його зупинити, — це його власне відчуття «моральності».
«Це дуже важливий момент», — сказав один дипломат з європейської країни, якому, як і іншим, надали анонімність для вільного висловлювання. «У європейських медіа існувала тенденція насміхатися з Трампа та його людей і зображати їх дурними, а інколи й божевільними. Я вважаю, що це неправильно. Вони дуже компетентні».
Але їхня місія, за словами дипломата, цілком зрозуміла: робити все необхідне для просування інтересів США та адміністрації Трампа. Білий дім не дбає про те, щоб бути добрим союзником для Європи, і цілком готовий критикувати, погрожувати, тиснути і, можливо, навіть атакувати старий континент. «Це не може бути несподіванкою», — зазначив дипломат.
Український чинник
Втім, майже за рік другого терміну Трампа європейські лідери та посадовці так і не провели повноцінної стратегічної дискусії щодо нової дистанції США від своїх колишніх близьких союзників. «Це потрібно обговорювати», — сказав той самий дипломат.
«Причина, чому ми не мали повноцінної дискусії, — це Україна».
І саме тут полягає ключова напруга, яка паралізує реакцію Європи. Так само як Європа досі залежить від НАТО у питаннях безпеки, попри неодноразові обіцянки стати самостійною, вона відчайдушно потребує американської підтримки для досягнення прийнятного перемир’я в Україні.
Зустріч союзників України в межах так званої «коаліції охочих» цього тижня трохи наблизилася до плану, за яким Сполучені Штати забезпечили б військовий «запобіжник» для гарантування будь-якої мирної угоди. Але спільна заява понад 30 урядів, що з’явилася за підсумками зустрічі, не містила конкретики щодо ролі США і не була підписана представниками Трампа.
Водночас це надзвичайно делікатний момент для України, а Росія ще навіть не долучилася до процесу. Відштовхнути Трампа на цьому етапі було б ризиковано для союзників України в ЄС та за його межами.
Проблема полягає в тому, що без відкритої дискусії про новий стан Заходу лідерам буде складно сформувати політичну підтримку, необхідну для масштабного зовнішньополітичного зсуву — від США і, можливо, від НАТО.
Президент Франції Еммануель Макрон був одним із найвідвертіших у цьому питанні, попередивши цього тижня у виступі, що США мають намір розділити світ на сфери впливу.
«Сполучені Штати — це усталена держава, яка поступово відвертається від частини своїх союзників і відходить від міжнародних правил, які раніше сама ж і просувала», — заявив Макрон під час щорічного виступу з питань зовнішньої політики.
Макрон наголосив, що Європа не повинна приймати те, що він назвав «новим колоніалізмом», і має ще більше інвестувати у «стратегічну автономію» континенту.
Втім, сам французький президент нині слабший і менш популярний, ніж будь-коли раніше: парламент у Парижі перебуває у глухому куті й не здатен просувати ключові рішення, а посилені ультраправі стрімко лідирують в опитуваннях. Хоча багато дипломатів і посадовців поділяють оцінку Макрона, вони усвідомлюють, що його голос уже не має тієї ваги у брюссельському процесі ухвалення рішень, яку мав раніше.
У своєму зовнішньополітичному виступі цього тижня Макрон не згадав ні дії США у Венесуелі, ні самого Трампа на ім’я.
Навіть якщо Трампа вдасться переконати підтримати Європу, відмовитися від планів щодо Гренландії та залучити американські війська до контролю миру в Україні — чи буде це надовго?
Дипломати досі сумніваються, яку цінність матиме будь-який американський підпис під мирною угодою, що гарантує безпеку України, якщо Трамп готовий діяти так, як йому заманеться. «Зрештою, — сказав інший європейський дипломат, — у вас немає жодних гарантій, що все спрацює».
Не лише «бульбашкова» проблема
Незначущість ЄС у новому світовому порядку Трампа, за словами критиків блоку, помітна всюди. У Газі ЄС не має жодної потенційної ролі в будь-якій новій мирній структурі, яка могла б управляти сектором у межах плану припинення вогню Трампа, попри те що ЄС є найбільшим донором допомоги. Поки іранські протестувальники намагаються повалити режим у Тегерані, лідери ЄС пропонують мало що, окрім теплих слів — якщо взагалі про це говорять — за 3 000 миль від подій.
«Європа збилася зі шляху, і я не впевнений, що вона взагалі має якусь роль у світі, окрім України», — сказав один високопоставлений дипломат з-за меж ЄС.
Він вказав на «розбіжності» на найвищому рівні як на особливу слабкість. Зокрема, немає жодної єдиної особи, яка б представляла Європу у зовнішній політиці, і у відповідь на операцію США з усунення Мадуро було оприлюднено кілька окремих заяв. Одна — від голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, інша — від президента Європейської ради Антоніу Кошти, і третя — від Каї Каллас, яка має офіційний статус «високого представника» і є головною дипломаткою ЄС.
Однак заява Каллас із закликом до «спокою і стриманості» та поваги до «принципів» міжнародного права зрештою була підписана лише 26 країнами-членами ЄС — одна, Угорщина, відмовилася приєднатися.
Прямий виклик США світовому порядку — це кошмар, який виходить далеко за межі Брюсселя.