Господи, якщо ти не дуже занятий, оберігай цих молодят

Ми довго їхали в одному вагоні метро. Коли я вперше побачив цих молодят, миттєво ввімкнувся мій репортерський рефлекс…

Та щось зупиняло моє репортерське нахабство, ще зупинок десять. На останньому перегоні, я обережно штовхнув того молодого військового, щоб попросити дозвіл їх сфотографувати. У відповідь отримав доброзичливу посмішу. Потім вистачило десять секунд, тихенько, щоб не розбудити його супутницю, розпитати, що звати його Віталій, вже воював, а поруч наречена Ксюша, і вони незабаром збираються побратись. Ну а потім ми пішли по своїм дорогам, а я ще довго згадував цих, незвичайно красивих молодят. 

Не знаю, чи смію я так звертатись до Творця нашого, та все ж ризикнув, подумки до Нього звернутись, щоб, якщо Він не дуже занятий, – ОБЕРІГАЙ ЦИХ МОЛДЯТ І ІНШИХ ТЕЖ, БО ХТО ТОДІ УКРАЇНУ ВІДРОДИТЬ, ЯК НЕ ВОНИ. І пробач Господи, може це трохи пафосно, але це від усієї моєї хуліганської репортерської душі…

Оригинал