Операції «Шатун» не існує. З такими сенсаційними заявами в унісон виступили «закляті» друзі українського політикуму Юлія Тимошенко та «Опоблок».
Цього разу таке, здавалося б, неймовірне суголосся нікого навіть не дивує – занадто часто останнім часом позиції цих «непримиримих противників» збігаються до найменших деталей.
От і зараз – про проект «Шатун» повідомила Служба безпеки України, але в обох випадках крайнього знайшли в іншому місці, традиційно, в «Народному фронті» і його лідерові Арсенії Яценюкові. І Тимошенко, і «Опоблок» мають багато недоліків, але їх навряд чи можна запідозрити у необізнанності на елементарних засадах законодавства в частині національної безпеки – вони добре розуміють, що СБУ підпорядкована безпосередньо Президентові, а відтак, «Народний фронт» апріорі не може мати жодного на неї впливу.
Тож навіщо всі ці показові збурення пекла?! Все це нагадало мені відому хрестоматійну фразу: чим більше я пізнаю людей, тим більше я люблю собак…
Так от, хочу порадити Юлії Тимошенко не перетворювати примітивну помсту на сенс свого життя. Адже тільки цим пояснюється така прискіплива, надмірна увага до «Народного фронту». Та не просто увага, а всеохопна завзятість, з якою леді Ю намагається почепити на нашу політичну силу усіх собак. Не будемо плутати з тими відданими чотирилапими, яких я починаю все більше любити 😉
Складається враження, що у такий нехитрий спосіб Тимошенко намагається помститися своїм колишнім соратникам, які обрали власний шлях побудови демократичної України в той час, коли культ особистості та неприхований вождизм досягли в «Батьківщині» свого апогею. Більше того, проект, який за глибоким переконанням ЮВТ, від самої появи був приречений на нищівну поразку, на виборах продемонстрував приголомшливий результат.
Але пам`ять у лідерки «Батьківщини» виявилася по-справжньому дівоча – бач, забула, хто цинічно кинув її за ґрати, а хто душу й тіло клав усі роки ув`язнення за її свободу. Мені, як нікому це відомо, адже в той буремний період я була одним з керівників Харківської «Батьківщини»… Не буду оригінальна, а слідом за Олегом Ляшком нагадаю Юлії Тимошенко про просту людську вдячність…
Два з половиною роки тому їй випав унікальний шанс об`єднати усі демократичні сили для стрімкого досягнення цілей Майдану, але особисті амбіції взяли гору над обов`язком та патріотизмом.
Завжди боляче розчаровуватися в людях, в яких ти вірив, а тим більше споглядати, коли цих людей все глибше і глибше засмоктує вир ненависті, жовчі та жаги до влади. Сьогоднішній пленарний день і показовий випадок з Юрієм-Богданом Шухевичем продемонстрував, що для Тимошенко в гонитві за омріяними кріслами не існує нічого святого.
Для леді Ю та її сьогоднішніх соратників, зокрема, Надії Савченко, за долю якої вболівав увесь український народ, інші парламентарі – барани, як у властивій їй манері заявила сама Савченко. Якщо ці слова спрямовані до обранців народу, то, очевидно, і українців вони вважають отарою. Відтак, тоді вони – вовча зграя.
Певна, наразі, у багатьох, хто свято вірив в магію Юлі, сталося прозріння. Адже за останній час вона вдавалася до таких кульбітів із власним сумлінням, що й не зчулася, як вони перетворились на точки невороття…