У будь-якій справі, де суд розглядає складні питання права чи фактичного аналізу, правова експертиза відіграє надзвичайно важливу роль. Його висновок може суттєво впливати на оцінку доказів і навіть визначати результат спору. Проте ключовою умовою використання експертизи є незалежність експерта. Якщо вона відсутня, висновок не матиме відповідної доказової сили, незалежно від того, наскільки глибоким та науково обґрунтованим був аналіз.
Чому незалежність експерта визначає довіру суду до його висновків
Суд очікує, що експерт буде діяти не в інтересах сторони, а в інтересах об’єктивності. Це означає, що висновок має ґрунтуватися на знаннях у певній галузі науки чи практики, а не на бажаному результаті для сторони, яка подала клопотання.
Незалежність є передумовою того, щоб висновок мав доказове значення. Якщо суд встановить, що експерт має особистий, професійний або фінансовий інтерес у результаті справи, будь-яка оцінка буде поставлена під сумнів. Це прямо впливає на те, чи буде висновок прийнятий як належний доказ відповідно до процесуального закону.
Як перевірити відсутність конфлікту інтересів перед залученням фахівця
Перед тим як призначати експерта, сторона повинна переконатися, що фахівець не має конфлікту інтересів. Це перевіряється шляхом аналізу:
- попередніх робочих зв’язків із учасниками справи;
- участі експерта у пов’язаних спорах;
- фінансових чи корпоративних зв’язків;
- спільних проєктів або консультацій, що створюють зв’язок зі стороною.
У міжнародній практиці прийнято отримувати від експерта письмове підтвердження щодо відсутності конфлікту. Це підвищує ступінь довіри суду та зменшує ризик відводу. Крім того, сторони можуть використовувати відкриті джерела — публікації, наукові роботи, участь у професійних організаціях — щоб перевірити, чи може експерт бути пов’язаний із певною стороною.
Чому упередженість чи зв’язки можуть знецінити навіть якісний аналіз
Навіть якщо експертиза виконана якісно, упередженість експерта здатна повністю нівелювати її значення. Суд у таких випадках не зосереджується на змісті, а оцінює відповідність процесуальним вимогам.
Упередженість може проявлятися у:
- прихованих фінансових інтересах;
- залежності від сторони, що залучила експерта;
- публічних висловлюваннях, які свідчать про наперед сформовану позицію;
- надмірно категоричних твердженнях без належної аргументації.
У таких випадках навіть блискучий науковий аналіз може бути відхилений, оскільки він не задовольняє вимогу об’єктивності, а отже — не може бути використаний для формування судового висновку.
Як забезпечити прозорість вибору експерта та уникнути сумнівів у неупередженості
Прозорість вибору експерта — це одна з найефективніших гарантій неупередженості. Практичні кроки включають:
- попереднє погодження кандидатур зі стороною-опонентом, якщо це можливо;
- документування критеріїв добору: досвід, науковий ступінь, спеціалізація;
- надання суду повної інформації про експерта та методи його роботи;
- відсутність будь-яких неформальних домовленостей чи комунікації поза межами процесу;
- залучення експертних організацій, що мають репутацію незалежних та професійних.
Такі заходи мінімізують ризики оскарження висновку та підвищують рівень довіри до процесуальної експертизи.
У підсумку незалежність експерта — це не формальність, а фундаментальна вимога. Вона визначає, чи матиме висновок реальну доказову силу, чи буде він прийнятий судом та чи відіграє належну роль у вирішенні питання, що є предметом спору.