Вадим Скібіцький: Результат війни залежить не лише від нас

Ситуація зараз така складна, як ніколи з перших днів повномасштабного вторгнення Росії. І вона може погіршитись.

Про це розповів заступник голови військової розвідки України Вадим Скібіцький в Інтерв’ю The Economist.

Він прогнозує, що Росія насамперед наполягатиме на своєму плані “звільнення” всіх східних районів Донецької та Луганської областей України – завдання, незмінне з 2022 року. Він каже, що Росія отримала наказ “захопити щось” до помпезного святкування Дня Перемоги в Москві 9 травня, або, якщо це не вдасться, до візиту Володимира Путіна до Пекіна тижнем пізніше. “Наша проблема дуже проста: у нас немає зброї. Вони завжди знали, що квітень і травень будуть для нас важкими”.

Безпосереднім предметом занепокоєння України є її опорний пункт у місті Часів Яр, від якого залежать ключі до подальшого російського наступу на останні великі міста Донецької області. Ймовірно, це лише питання часу, коли це місто впаде так само, як Авдіївка, яку росіяни розбомбили дощенту в лютому, каже генерал. “Звичайно, не сьогодні-завтра, але все залежить від наших резервів і запасів”.

Росія вже здобула тактичний успіх на південному заході в селі Очеретине, де була провалена нещодавня ротація українських військ. Російським військам вдалося прорвати першу лінію оборони і створити важливий плацдарм площею 25 квадратних кілометрів. Україна знаходиться на певному шляху до стабілізації ситуації, в той час як Росія кидає “все, що має”, щоб досягти більшого успіху. За словами генерала, російська армія вже не є такою пихатою організацією, якою вона була у 2022 році, і зараз діє як “єдиний організм, з чітким планом і під єдиним командуванням”.

Дивлячись на ширший горизонт, керівник розвідки припускає, що Росія готується до наступу в районі Харківської та Сумської областей. Він припускає, що основний наступ Росії розпочнеться “наприкінці травня або на початку червня”. За його словами, Росія задіяла 514 000 сухопутних військ, що перевищує оцінку в 470 000, яку минулого місяця озвучив генерал Крістофер Каволі, верховний головнокомандувач НАТО. За словами українського розвідника, північне угруповання Росії, яке базується по той бік кордону від Харкова, наразі налічує 35 000 осіб, але планує розширитися до 50 000 – 70 000 військовослужбовців. Росія також “формує дивізію резервів” (тобто, від 15 000 до 20 000 чоловік) в центральній Росії, яку вони можуть додати до основних сил.

Цього “недостатньо” для операції з захоплення великого міста, каже він, і цю думку поділяють західні військові, але може бути достатньо для виконання меншого завдання. “Швидка операція, щоб увійти і вийти – можливо. Але операція з захоплення Харкова чи навіть Сум – ні. Росіяни це знають. І ми це знаємо”.

Травень буде ключовим місяцем, каже генерал, оскільки Росія застосовує “тришаровий” план дестабілізації країни. Головний фактор – військовий. Незважаючи на те, що американський Конгрес із запізненням дав добро на збільшення військової допомоги, пройдуть тижні, перш ніж вона дійде до лінії фронту. Навряд чи вона зможе зрівнятися з російськими запасами снарядів або забезпечити ефективний захист від керованих авіабомб.

Другий фактор – це російська дезінформаційна кампанія в Україні, спрямована на підрив української мобілізації та політичної легітимності Володимира Зеленського, чий президентський термін умовно закінчується 20 травня. Хоча Конституція чітко дозволяє його продовження на невизначений термін у воєнний час.

Третім фактором, за словами генерала, є невпинна кампанія Росії з міжнародної ізоляції України. “Вони будуть розхитувати ситуацію у будь-який спосіб”.

На додачу до цього, і без того делікатний процес мобілізації ускладнюється політичною боротьбою і нерішучістю в Києві. Призов на військову службу значною мірою застопорився взимку після того, як Зеленський звільнив керівників військових комісаріатів. Парламенту знадобилося кілька місяців, щоб ухвалити новий закон, який поширює призов на 25-27-річних і зобов’язує чоловіків призовного віку реєструватися в новій базі даних.

Українські чиновники побоюються, що наступна хвиля мобілізованих новобранців призведе до появи невмотивованих солдатів з низьким моральним духом. Єдиним порятунком, каже генерал, є те, що Росія стикається зі схожими проблемами. Її армія не відрізняється від професійного корпусу, який розпочав війну. Але Росія все ще може кинути в бій ще більше людей, розтягуючи і без того напружену оборону України.

Генерал Скібіцький каже, що не бачить способу для України виграти війну на полі бою самотужки. Навіть якби вона змогла відтіснити російські війська до кордонів – а це все більш віддалена перспектива – це не закінчило б війну. Такі війни можуть закінчитися лише договорами, каже він. Наразі обидві сторони намагаються зайняти “найвигіднішу позицію” перед потенційними переговорами. Але змістовні переговори можуть розпочатися не раніше другої половини 2025 року, вважає він. До того часу Росія зіткнеться з серйозними “зустрічними вітрами”. Російські військові виробничі потужності розширилися, але досягнуть плато на початку 2026 року, вважає він, через нестачу матеріалів та інженерів. Обидві сторони можуть врешті-решт зіткнутися з нестачею зброї. Але якщо нічого не зміниться в інших аспектах, зброя закінчиться в Україні першою.

Генерал каже, що найбільшим невідомим фактором війни є Європа. Якщо сусіди України не знайдуть способу подальшого збільшення оборонного виробництва, щоб допомогти Україні, вони теж зрештою опиняться під прицілом Росії, стверджує він. Він применшує значення 5 статті НАТО, яка, на його думку, може виявитися малозначущою на практиці. “Росіяни захоплять Прибалтику за сім днів”, – дещо неправдоподібно стверджує він. “Час реакції НАТО – десять днів”.

Хоробрість і жертовність України дали Європі багаторічну фору, усунувши безпосередню загрозу з боку колись страшних російських повітряно-десантних військ і морської піхоти щонайменше на десятиліття, каже він. Питання полягає в тому, чи віддячить Європа за це, залишивши Україну у грі. “Ми будемо продовжувати боротися. У нас немає вибору. Ми хочемо жити. Але результат війни залежить не лише від нас”.