Початок 90-х. Мій колега, кореспондент одного з провідних західних видань у Москві, просить мене поснідати з ним та його друзями, які займаються шоу-бізнесом. Пара збирається до Криму і хотіла б поговорити про політичну ситуацію в регіоні – а ситуація справді не є простою, проросійский президент автономії Юрій Мєшков прагне конфронтації з українською владою.
У призначену годину я приходжу до готелю «Савой», і приятель представляє мене своїм знайомим – солідний пан із дружиною в ділових костюмах, не дуже схожі на «нових русскіх», головну публіку таких закладів. Пара, втім, не представляється, і ми починаємо розмову. Дама пояснює, що не хотіла б, аби якісь її дії чи слова, сказані під час перебування у Криму, могли бути витлумачені хибно і позначилися б на її репутації, і що вона думає, що в такій ситуації краще взагалі нікуди не їхати. Я дивуюся, але цієї ж миті на екрані телевізора, що знаходиться неподалік, з’являється Алла Пугачова.
– Мені здається, що це не дуже вдалий образ для цієї пісні, – звертається мій співрозмовник до дружини, і я раптом розумію, що це Алла Пугачова і є: просто я не зміг поєднати стриману бізнесвумен, яка ставить політичні питання, з тим самим «вдалим образом». Тепер принаймні починаю розуміти, що турбує співачку: вона боїться використання своєї популярності політиками і прагне зробити все, щоб уникнути цього.
Я згадав про цю давню зустріч, коли зіткнувся із суперечливими реакціями на звернення Алли Пугачової до Міністерства юстиції Росії. Звичайно, можна було би припустити, що знаменита співачка просто заступилася за чоловіка, з абсолютно незрозумілих причин зарахованого до списку «іноагентів» за фінансування з України. Але у зверненні є невластиві для обережного стилю Пугачової політичні оцінки стану справ у її рідній країні: марна загибель солдатів за ілюзорні цілі, країна-вигнанець, погіршення життя людей. Показово, що цю свою знущальну «чолобитну» до Міністерства юстиції Алла Пугачова опублікувала за кілька днів до того, як Путін оголосив про початок мобілізації російських резервістів для продовження війни в Україні, – і ми побачили тисячі людей, які рятуються з Росії втечею і висловлюють невдоволення у соціальних мережах. Тож «ілюзорні цілі» та марна загибель – це думка аж ніяк не однієї Пугачової.
Обурюватися, що при цьому Пугачова не висловлює співчуття українцям і взагалі висловилася надто невчасно, звісно, можна. Більше того, те, що українці реагують на заяву колись популярної й у нас радянської співачки з байдужістю та роздратуванням – непоганий доказ того, яка прірва тепер поділяє народи сусідніх країн, прірва культурна, цивілізаційна, моральна. Але ж слова Пугачової – звернення до росіян, а не до нас. Очевидно, що велику частину тих, до кого звертається Пугачова, може турбувати саме те, що на війні гинуть їхні власні діти та чоловіки – і, як виявляється, марно. Це справді переворот у суспільній свідомості, бо ще недавно матері російських солдатів впевнено говорили в об’єктиви телекамер, що їхні діти захищають батьківщину. Слова Пугачової про безглузду загибель можуть змусити замислитися просто тому, що саме її пісні і є справжня масова культура російського народу – а не Прилєпін, Акунін і навіть не Міхалков. Масова культура, зрештою, – це те, що є доступним та цікавим для мільйонів. І так, звичайно, Алла Пугачова – точно не кумир молоді. Але ж молодь у Росії і не підтримує війну значно більше, ніж старші покоління, тому й тікає. Для того, щоб почали замислюватися саме «радянські» люди, важливими є висловлювання тих, кому вони довіряють більше, ніж Путіну. І так, зрозуміло, що слова Пугачової не зупинять війни. Але вони показують втому від війни. Те, що каже Пугачова – не заклик, а умонастрій нації. Саме здатністю відчувати і, головне, передбачати цей умонастрій протягом десятиліть, саме цією безпомилковою творчою інтуїцією і пояснюється безпрецедентна популярність співачки і в Радянському Союзі, й у Росії. Насправді те, що каже Пугачова – те й відчує завтра звичайна людина у гаражі, на кухні чи за ринковим прилавком. Пугачова – термометр цих людей. Саме тих людей, на кого у своїй війні спирається Путін.
Тому для мене особисто важливим є не її співчуття, а саме цей вимір завтрашньої температури.