Київ розчарований відсутністю гарантій Заходу щодо вступу до альянсу, поки країни зважують складні рішення.
Майбутнє України в НАТО, і їй не доведеться завершувати План дій щодо членства в альянсі (ПДЧ), коли вона приєднається — це записано у оприлюдненому вчора комюніке Альянсу.
Обіцянка пропустити ПДЧ є важливою, і просте включення слова «запрошення» було далеко не гарантованим, пише The Telegraph.
Але ці перемоги затьмарені певними застереженнями.
Україна приєднається до альянсу лише «коли союзники погодяться» і «будуть виконані умови» – іншими словами, це може статися сьогодні, завтра або через 100 років.
Ввічливо кажучи, вільнюське комюніке НАТО є найжахливішим із усіх документів: написаною комітетом демонстрацію сили.
Менш ввічливим був президент України Володимир Зеленський.
«Це безпрецедентно й абсурдно», — написав він у явно недипломатичному повідомленні у Twitter.
Слід нагадати всім лідерам НАТО чи дипломатам, яких образила його реакція, що вони були попереджені.
Україні вперше пообіцяли майбутнє членство в НАТО в 2008 році, однак через занепокоєння, що це може засмутити Росію, Києву так і не запропонували графік або шлях до Альянсу.
Для багатьох у Києві очевидно, що саме ця двозначність безпосередньо призвела до російського вторгнення у 2014 році та більш масштабного у 2022.
Зеленський і його дипломати витратили місяці, намагаючись пояснити лідерам НАТО, що нездатність виправити це лише збільшить ймовірність нової війни і що вони не будуть ввічливими в разі отримання нових «фіктивних обіцянок».
«Ми не cприймемо це. Ми не гратимемо у нав’язану нам гру – ми вимагатимемо зміни політики, реальної суттєвої зміни політики», — прямо заявив минулого місяця міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба.
Він дав особливо різку оцінку дипломатичним тонкощам, які, на думку деяких членів, можуть приховати відсутність прогресу.
«Рада Україна-НАТО», оголошена у вівторок Єнсом Столтенбергом, генеральним секретарем альянсу, є прикладом цього.
Вона лише замінює існуючу «комісію», яка на дипломатичній мові означає дещо меншу повагу, ніж «рада», однак практичної різниці не має.
Чи справді НАТО планує використати заявку України на членство як розмінну монету з Росією? Зеленському можна пробачити таку думку.
Коли Емманюель Макрон, президент Франції, несподівано змінив політику та підтримав заклики Великої Британії і Польщі до швидкого приєднання України, це було сприйнято як серйозна зміна.
Але Le Monde повідомила про те, що думки в Єлисейському палаці є «тактичними» та «засобом впливу на конфлікт і посадки Москви та Києва за стіл переговорів».
Ще одним розчаруванням для українців є заяви про те, що для НАТО було б божевіллям прийняти члена, який перебуває в розпалі війни.
Вони не просили нічого подібного. Вони вимагають конкретного шляху до членства та швидкого вступу після закінчення війни.
Існує величезна симпатія до такої точки зору, особливо у Великої Британії, Польщі та країн Балтії, а з червня — і у Франції.
Олаф Шольц, канцлер Німеччини, правий: зараз пріоритетом є перемога у війні. І доки не стане ясно, як виглядатиме мир, члени НАТО не будуть впевнені, які зобов’язання вони візьмуть на себе.
Що, якщо війна закінчиться тим, що Росія все ще утримуватиме окуповані території, або миром у корейському стилі, коли тимчасове перемир’я ніколи не супроводжуватиметься офіційним припиненням бойових дій?
Саме тому Джо Байден, президент США, і канцлер Німеччини Олаф Шольц надають перевагу аналогіям із відносинами Заходу з Ізраїлем – західним союзником поза НАТО, який, тим не менш, отримує залізні, але насправді не кодифіковані гарантії безпеки.
Водночас, Ізраїль також має нехай і невизнаний засіб ядерного стримування, чого не має жоден з його противників. Натомість Україна бореться з найбільшою ядерною державою планети і відмовилася від власної ядерної зброї в 1994 році – в обмін на гарантії безпеки, які виявилися марними.