Михайло Добкін, політик
Михайло Добкін двічі обирався до парламенту, з 2006 до 2010 року був мером Харкова, з 2010 до 2014 року — обіймав посаду харківського губернатора. «Прославився» роликом, у якому «текст трохи по-дебільному написано». А також несподіваним походом у диякони УПЦ Московського патріархату.
Михайло Добкін народився 26 січня 1970 року у місті Харків.
У 1987 році Михайло Добкін закінчив харківську загальноосвітню школу №97. Після чого вирішив подальшу освіту не продовжувати. Через рік був призваний до лав радянської армії. Служив у ППО (Київський військовий округ).
Диплом юриста Добкін отримав у 2002 році після навчання у Харківському університеті внутрішніх справ. Через п’ять років він став дипломованим економістом-міжнародником у Харківському національному економічному університеті. Університети, за даними очевидців, відвідав лише у момент видачі дипломів.
Молодший брат – Дмитро (1975 р.н.) – екс-депутат Харківської обласної ради (2005-2019) та нардеп VII-VIII скликань Верховної Ради (2012-2019). Запам’ятався неадекватною поведінкою у сесійній залі.
Михайло Добкін одружений другим шлюбом. Від першої дружини Людмили Добкіної (дівоче прізвище Молотокас) у нього народилося двоє дітей. 1993 року Алла, а через сім років — Микола.
У 2007 році Добкін одружився з Аллою Боженко. Вона є співвласником ОК ЖБК «Тріумф», ОК ЗК «Вереск» та мальтійської компанії DFC Holding Limited. Алла також народила Михайлу двох дітей: Єву (2007) та Поліну (2010).
Михайло Добкін має зведеного брата Анатолія. Він народився 2012 року від зв’язку батька Добкіна — Марка Мойсейовича (1947 — 2016) та його громадянської дружини Марії Щоки (1982 р.н.). Щоб не ділити спадщину батька – Добкін відправляє матір Анатолія до психіатричної лікарні, після чого суд її визнає неосудною та відбирає опіку над дитиною. Опіку оформляє Михайло Добкін та реєструє Анатолія вже як Давида. Після зазначених вище подій Геннадій Кернес припиняє спілкуватися з Добкіним, пославшись на те, що такі методи не допустимі щодо дитини-спадкоємця, яку позбавили матері через забаганку небажання ділитися спадщиною.
Родина Добкіних давно пов’язана з ринком курятини. Батько Михайла Добкіна ще у нульових займався імпортом курячого м’яса зі США. Тоді діяли свої, особливі, сімейні бізнес-схеми, а саме ввезення продукту до певних міст Донецької та Луганської областей (ці території були виділені тоді до зон з особливим податковим оподаткуванням). Пропустивши товар через зону пільгового оподаткування, курятина продавалася у магазинах Добкіна вже за ринковою ціною. Незабаром ця історія закінчилася, і крапку в ній поставив саме споживач, який не оцінив якість американського м’яса з антибіотиками.
Маючи досвід ведення справ на ринку курятини, Марк Добкін швидко відгукнувся на пропозицію Олексія Коваленка створити свій бізнес, відкрити свою власну справу з виробництва високоякісного продукту. Ідея була в тому, щоб виробляти курятину за сучасними технологіями та стандартами, без використання антибіотиків, стимуляторів росту та шкідливих домішок. Бізнес, який пропонував створити відомий харківський бізнесмен Олексій Коваленко – обіцяв стати інноваційним, прогресивним, яким, власне, і став, якби не одне «але».
Але все по порядку, Добкін-старший та Олексій Коваленко запустили «Володимир-Волинську птахофабрику». Володіння якою розподілилося у частках таким чином: Марк Добкін – 76%, Олексій Коваленко – 34%. Ще на самому старті Марк та Олексій домовилися, що становленням та розвитком бізнесу займається Коваленко, а Марк лише виконує роль інвестора (і то не значного, оскільки Коваленко також вклався у цей бізнес). І бізнес пішов розвиватись. Мало хто не зустрічав у торгівельній мережі курятину під брендом «Епікур». М’ясо курей під цим брендом славилося чудовою якістю та користувалося популярністю у споживачів.
Але все змінилося після смерті Марка Добкіна. У права спадщини вступив його син Михайло Добкін. Олексій Коваленко одразу ж запропонував Михайлу продати частку свого батька йому, бо не бачив майбутнього у співпраці із сином. І мав рацію. Вже одразу ж Михайло став входити у всі бізнес-процеси та ламати успішний бізнес. Більше того, Михайло Добкін почав продавати продукцію фабрики у ЛНР, створивши спеціально «Володимир-Волинську торгову компанію» з реєстрацією у Харкові та призначивши директором мешканку ЛНР. Для успішнішої торгівлі було створено на фабриці ще один бренд «Чебатурочка» (якість цієї продукції перевірити дуже складно).
Налагодивши безперебійне постачання курятини в ОРДЛО, Михайло Маркович Добкін почав використовувати продукцію комбікормового заводу з окупованого Лутугіно (ЛНР) для забезпечення кормами птахів «Володимир-Волинської птахофабрики». Кошти, отримані від Добкіна заводом у Лутугіному та продажу курятини, йдуть на підтримку ЛНР.
Коваленко відмовився миритися з таким веденням бізнесу з боку Михайла Добкіна та зупинив ліцензію «Володимир-Волинської птахофабрики», заборонив використовувати бренд «Епікур». Ці дії були повністю проігноровані Михайлом Добкіним, який, оминаючи закон, продовжив далі використовувати бренд «Епікур» і продавати курятину з фабрики саме під цим брендом. Контроль продукції з моменту зупинення ліцензії Олексієм Коваленком ніким не відстежується, і всі ті норми, стандарти, які довгі роки впроваджувалися на фабриці, припинили своє існування. А бренд експлуатується незаконно.
«Відомість» не лише в Україні, а й на всьому пострадянському просторі Добкін та його соратник Геннадій Кернес отримали у 2007 році, коли до мережі потрапило відео з підготовки передвиборчого ролика політика. Воно рясніє ненормативною лексикою і досить цинічними висловлюваннями.
Харківський мер Михайло Добкін та його фрази про те, що текст «трохи по-дебільному написано» стали мемами. Сам градоначальник заявив, що відео «частково змонтовано».
У березні 2008 року СБУ запідозрило Михайла у розтраті бюджетних коштів в особливо великих розмірах та порушила проти нього кримінальну справу. Загалом ревізія КРУ виявила у діяльності міськради різноманітні порушення на суму 2,4 мільйона гривень. Однак наприкінці березня один із районних судів відмовив СБУ у порушенні кримінальної справи проти мера.
Під час Євромайдану Михайло Добкін, який обіймав тоді посаду губернатора, виступив із різкою критикою протестувальників, називаючи їх виродками та клоунами.
Наприкінці 2013 року через заворушення у Києві він навіть виступив з ідеєю перенести столицю до Харкова. Тоді ж Михайло подякував «Беркуту» за стримування «недалеких за розумом людей».
На початку наступного року Михайло Добкін став одним із керівників Українського фронту, який організував «З’їзд депутатів південно-східних регіонів України, АК Криму та Севастополя». Ці збори поставили під сумнів легітимність рішень парламенту і «взяли» на себе відповідальність за забезпечення конституційного порядку на своїй території.
У березні 2014 року Михайла було затримано Генпрокуратурою та відправлено до СІЗО за вчинення дій, спрямованих на децентралізацію влади в Україні шляхом федералізації та створення Новоросійського союзу. Однак того ж року політика спочатку перевели під домашній арешт, а потім взагалі закрили кримінальну справу через відсутність складу злочину.
Восени 2016 року у будинку Добкіна, мера Харкова Кернеса, а також в офісах Харківської міськради правоохоронці провели обшуки у справі про незаконне виділення величезних ділянок харківської землі владою міста. Михайло відкидав усі звинувачення, називаючи їх політичними.
У цій справі влітку 2017 року парламент зняв із нардепа Добкіна депутатську недоторканність та дав дозвіл на його можливий арешт. Сам Михайло Добкін, виступаючи у Раді, зазначив, що справа проти нього «розсипеться в суді».
Політик неодноразово ставав фігурантом антикорупційних журналістських розслідувань. Так, його підозрювали у причетності до численних випадків зловживання владою та службовим становищем на користь приватних бізнесових інтересів. Близькі до Михайла фірми часто перемагали на тендерах державних та комунальних підприємств та отримували багатомільйонні контракти.
Вже після школи Михайло Добкін пішов працювати на підприємство. Потім із 1993 року він зайнявся підприємництвом. Він очолював фірми, головним різновидом діяльності яких була оптова торгівля паливно-мастильними матеріалами. Добкін постачав газовий конденсат на українські нафтопереробні заводи. Була реалізована Добкіним дуже успішна схема із заробітку на ПДВ. У чому сенс: торгівля нафтопродуктами здійснювалася через компанії, зареєстровані в Чорнобильській зоні (ця територія не оподатковується). Вони ж продавали продукти компаніям Добкіна, а він уже виставляв рахунки на ПДВ державі.
1998 року він зайнявся суспільно-політичною діяльністю. У тому році успішно балотувався від Народно-демократичної партії до Харківської міської ради. Михайло набрав найбільше голосів на 73-му окрузі.
Через чотири роки на парламентських виборах Михайло Добкін переміг на 174-му мажоритарному окрузі (Основ’янський та частина Слобідського району Харкова). За нього віддали голоси 28,9% виборців.
Він випередив лише на півтора відсотки заступника начальника Південної залізниці та кандидата від блоку «За єдину Україну» Олександра Кандибу. На момент виборів Михайло був головою наглядової Ради громадської організації “Ведмідь”.
У IV скликанні Верховної Ради Добкін входив до складу бюджетного комітету. За чотири роки каденції він встиг побувати у двох депутатських групах («Демократичні ініціативи» та «Центр») та трьох фракціях («Єдина Україна», СДПУ(о) та Партії регіонів).
У березні 2006 року на виборах міського голови Михайло переміг тодішнього керівника Харкова Володимира Шумілкіна. На посаді харківського градоначальника Добкін пробув до березня 2010 року. Після перемоги Януковича на президентських виборах новий голова держави призначив Михайла губернатором Харківської області.
У цьому кріслі він пробув до березня 2014 року, коли його звільнили тимчасово виконуючий обов’язки президента України Олександр Турчинов.
Весною 2014 року Михайло Добкін балотувався на президентських виборах. За екс-регіонала проголосували 546 138 (або 3,03%) виборців. Із цим результатом він посів шосте місце.
Восени того ж року Михайла вдруге було обрано до парламенту. Добкін йшов під третім номером у списку партії “Опозиційний блок”. На момент виборів Добкін значився безробітним.
У VIII скликанні Верховної Ради він увійшов до складу фракції «Опозиційний блок» та Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування. У лютому 2018 року він заснував партію “Християнські соціалісти”.
У 2019 році Михайло Добкін зробив нову спробу стати народним депутатом. На парламентських виборах він був 15 номером у списку партії «Опозиційний блок». Однак ця політсила не змогла подолати п’ятивідсотковий прохідний бар’єр.
2020 року політик спочатку мав намір балотуватися на виборах київського міського голови, а потім і мера Харкова. Однак згодом зняв свою кандидатуру на користь Геннадія Кернеса. Після смерті останнього у грудні 2020 року вирішив поборотись за вакантне крісло мера на дострокових виборах.
У жовтні 2021 року за Михайла Добкіна проголосували 28,4% виборців. З цим результатом він посів друге місце, поступившись секретареві міськради та тимчасово в.о. мера Ігорю Терехову (50,66%). На момент виборів Добкін обіймав посаду радника громадської організації «Наш дім – Харків».
Разом із дружиною Михайло – кінцевий бенефіціарний власник ПрАТ «Володимиро-Волинська птахофабрика», а також двох АТ «Володимир-Волинська аграрна компанія» та «Володимир-Волинська торгова компанія».
2022 року Михайло Маркович Добкін став справжнім ньюсмейкером. Стало відомо, що у квітні він став дияконом УПЦ Московського патріархату, пройшовши хіротонію під час богослужіння у Свято-Благовіщенському кафедральному соборі Харкова.
За місяць до цього, у березні 2022 року, до будинку Добкіна потрапив снаряд. Тоді він із властивим йому гумором відреагував на руйнування.
У своєму Інстаграмі Добкін Михайло Маркович попросив називати його «націоналістом», додав брутальне фото і підкреслив, що вірить в українську армію і підтримує її.
На початку жовтня Михайло Добкін став справжньою зіркою і ньюс-мейкером, після публікації його донькою світлин Михайла на фронті. Так, на 1 фото він позує на російському знищеному танку, на іншому — брутально виглядає в формі ЗСУ і спілкується з місцевими жителями. В Україні хтось повірив йому, але здебільшого в обговореннях і коментарях користувачів лунали різні версії: піар, спроба приєднатися і підлаштуватися під нові реалії українського життя.
Востаннє Михайло Добкін подавав електронну декларацію у травні 2020 року.
У Харкові екс-нардеп має земельну ділянку (1,6 га), два житлові будинки (1136,9 і 127,6 кв.м.) і винний льох (195,4 кв.м.). У селі Зарічне Вовчанського району Харківської області Михайло орендує земельну (3,4 га) та лісову ділянку (2,85 га).
У спільній власності у Харкові він володіє ділянкою землі (34 кв.м.), двома квартирами (152 та 52,6 кв.м.), двома паркувальними місцями (по 19,3 кв.м.) та п’ятьма гаражами. Дружині Добкіна належить квартира (157,3 кв.м.) та паркувальне місце (14 кв.м.) у Харкові. Там же на зведеного брата записано квартиру (229,1 кв.м.).
Екс-парламентар має шість пар швейцарських годинників, п’ять бронзових статуеток XIX століття, ікони в кількості тринадцяти штук. Також із цінного рухомого майна Михайло задекларував картини, ключки для гольфу, книжкову бібліотеку, антикварний посуд, сейф, рояль Yamaha, кілька меблевих комплектів, півтори тисячі пляшок із вином, а також лампаду для перевезення Благодатного вогню.
Його дружина має ювелірні вироби в кількості десяти комплектів, три пари годинників, сумочки Hermes, хутряні шуби і цілий арсенал вогнепальної зброї. У подружжя Добкіних є десять легкових автомобілів, три мотоцикли, два човни.
За 2019 рік у сукупності Михайло Добкін заробив 1,8 мільйона гривень, Алла – 2,2 мільйона гривень. Крім того, дружина Добкіна подарувала йому десять мільйонів гривень.