Про те, чому була порушена процедура вручення повісток під час так званої облави на осіб призовного віку у Львові, та про те, як без особливого примусу залучити українців до служби в армії, розмірковує правозахисник та адвокат Андрій Петришин, якого цитує Твоє місто.
Права й обов’язки мають і військкомати, і призовники. Конституцією і законом України про військовий обов’язок та військову службу передбачено, що громадянин, придатний до військової служби, зобов’язаний захищати територіальну цілісність та відслужити в армії. Водночас, працівники військкоматів також мають дотримуватися принципу законності, а права, які охороняються законом, та інтереси громадянина не можуть бути порушені.
Для того, щоб до людини, котра відпочиває в кафе, їде в метро чи просто йде містом, підійшли та зажадали показати документи для з’ясування особи, повинні бути підстави, визначені законом. Оголосити ці підстави повинні працівники поліції – військовий комісар та уповноважені ним особи не мають права вимагати в когось документи.
На мій погляд, у випадку з Кривою Липою ми маємо порушення цієї процедури. Якщо призовник ухиляється від служби - це одне. А якщо відпочиває вночі в клубі й уперше в житті чує, що його шукають? Людина може не жити за місцем реєстрації, бо вчиться в іншому місті, наприклад.
Якщо, за логікою військового комісара, посилатись на призов і часткову мобілізацію, то щодо всіх «ухильників» мали скласти адміністративний протокол за ухиляння від призову. Чому ж він нескладений? Декілька мільйонів українців автоматично стають порушниками – де протоколи? Якщо їх нема, то службові особи, очевидно, не виконують своїх обов’язків. Ці протоколи мають право складати й військкомати.
Неправда, що всім військовозобов’язаним необхідно з’явитись до військкомату. Повістки до військкомату також бувають різні: для звірки даних в обліковому записі, для співбесіди, для проходження медичної комісії. Найсерйозніша повістка – це повістка з вимогою з’явитися з речами у визначений пункт збору.
Що робити? З погляду захисту прав та інтересів призовника це індивідуальна справа кожного – ухилятися чи йти на службу. Якщо йдеться про справжню, а не надуману необхідність служити Батьківщини, оголосімо воєнний стан, проведімо загальну мобілізацію, й усі дружно підуть воювати.
Але зараз військовий конфлікт перетворили на таку собі гібридну війну. Й молоді люди стоять перед дуже вагомим вибором у своєму житті: чи йти на війну й загинути там, чи полагоджувати своє особисте життя, вчитися, розвивати державу. Вибір перед ними нелегкий і засуджувати їх я не можу.
Ми стали заручниками недолугості чинного законодавства. В нас, виходить, є півзакони – Конституція і закон про військову службу, які можна трактувати двояко й мати простір для маневру.
За таких умов конституційні права кожного громадянина мають бути збережені до моменту, коли суд визнає його винним у вчиненні карного злочину чи адміністративного правопорушення. Треба дотриматись усіх норм: належним чином оформити повістку, належним чином її вручити. Якщо всі норми не дотримані, людина має право оскаржити такі дії. Якщо ж призовник не подав скарги й справді ухиляється від призову, закон дозволяє притягнути його до кримінальної відповідальності.
Але це не розв’яже проблеми. Судова практика каже нам, що 99% рішень щодо ухильників закінчуються умовним терміном на рік. Після консультацій із юристами люди обирають рік умовно, а не йти бозна-куди й за бозна-кого ризикувати своїм здоров’ям і життям.
2014 року, коли все це починалося і за призовниками бігали по лісах, я був одним з ініціаторів звернення до Міністерства оборони України. Ми пропонували законопроект про страхування життя на випадок смерті воїна. Я навіть подав заступникові міністра проект-кошторис. Наприклад, страхова компанія страхує життя солдата на 50 тисяч гривень, а у разі його смерті родина отримувала б п’ять мільйонів. Відтак, людина розуміла б, що у випадку смерті на війні держава подбає про її родину. В Міноборони мені сказали, що це нецікаво.
Потрібно зробити так, аби людина йшла на військову службу з задоволенням і була впевнена в тому, що, коли вона захищає державу, то держава подбає про неї. Так є в усіх правових державах. Спершу треба допрацювати закони про забезпечення військовослужбовців, а тоді вже говорити про недобросовісність тих, хто ухиляється від служби в армії.
Нагадаємо, раніше боєць АТО Євген Дикий пояснив, що Генштаб та військомати не бажають, щоб в Україні була сильна та мотивована армія, так як їм потрібна лише "точна копія радянської "нєпабєдімой та лєгєндарной": перелякана небоєздатна біомаса у формах, мобілізовані кріпаки, які будуть покірно виконувати купу господарських робіт, не качати права, та не заважати відмивати бюджетне бабло, виділене на утримання війська".
Нагадаємо по всій країні тисячі юнаків відмовляються проходити строкову службу у ЗСУ на тих умовах, які пропонує військо.
У зв'язку з протизаконними облавами, які проводять військкомати, правозахисники, юристи та представники офісу омбудсмену дали поради, як не стати жертвою протиправних дій.