В их службе мало военной романтики, но ценят их в войсках не меньше, чем разведчиков или снайперов - ведь устранить неполадку в танке или БТР наши ремонтники могут практически с закрытыми глазами. Интервью с молодым военным, прошедшим срочную и контрактную службу, зону АТО и Гвардейский факультет военной подготовки Виталием Максимовым.
Сегодня вы - курсант Гвардейского факультета военной подготовки Харьковского политехнического института, до этого участник АТО, насколько я знаю. Расскажите, как попали на службу? Где родились? Откуда приехали?
Народився я... Доброго дня. Народився я у Криворожському районі Дніпропетровської області. Виріс у Одеській області. Там зараз проживають мої батьки, рідні. До вступу на факультет проходив військову службу, строкову військову службу у Вінниці, Севастополі. Потім контрактну службу - в Одеській області, місто Болград. В 2011 році я вступив на факультет військової підготовки, місто Харків. Зараз я на п'ятому курсі, спеціальність - військова техніка.
Прохождение срочной службы - это был осознанный выбор или необходимость, может быть...
Я з дитинства мріяв стати військовослужбовцем. Тому, що у мене батько брав участь у бойових діях в Афганістані, він для мене був взірцем.
В каких родах войск служили?
В сухопутних військах. Але зараз, після випуску у нас спеціальність - заступники командирів рот з озброєння, командири ремонто-відновлювальних взводів. Ми можемо служити, як в танкових військах, так і в механізованих підрозділах, розвідувальних, десантних.
Как родители отнеслись сначала к тому, что все-таки пошли служить на срочную службу, а потом уже оказались в АТО?
Спочатку батьки були проти військової служби. Це важко, постійні відрядження, навчання, полігони. Щодо АТО.... звісно хвилюються, переживають, але підтримують.
Есть какие-то приятные воспоминания, забавные случаи какие-то, связанные со службой?
Я коли служив в Болграді, 12-а окрема механізована бригада тоді формувалась, йшов по місту у військовій формі, а назустріч йшла жіночка з дитинкою маленькою - хлопчик років 3-4. Весь такий капризний, йти не хоче. Мама його тягне за собою. Я підходю до них, він побачив мене, засміявся і на весь голос закричав дзінко-двінко: «мама-мама, это настоящий солдат». Це було дуже приємно.
Уже после контрактной службы, каким образом оказались в АТО?
В зону АТО я потрапив уже, як курсант факультету військовою підготовки. Підрозділ у нас не бойовий. Всі ми, курсанти, хто був в зоні АТО, всі добровольці. Тобто ми за власним бажанням їхали в зону АТО. Першого разу ми були недалеко від Слов'янська, село Довгеньке. Другого разу - Краматорськ і Маріуполь. Ми виконували завдання по відновленню військової техніки, бронетехніки пошкодженної.
Сколько техники отремонтировали? И какая это техника? Чем помогли военным?
Скільки техніки - я не рахував, багато. Техніка різна, бронетехніка - БТР, БМП. Декілька разів, навіть, танки ремонтували.
Как получилось, что из обычного солдата переквалифицировался в ремонтника именно военной техники?
Люблю техніку - автомобілі, мотоцикли. З дитинства любив. Але військова техніка - це дещо інше, набагато складніше, але наш факультет, наш навчальний заклад спроможний випускати фахівців високого рівня. У нас потужна матеріальна база, у нас класні фахівці-педагоги, командири, офіцери. Після того, як почалися бойові дії на сході країни, практичних занять стало двічі, а то і втричі більше, аніж було раніше. Це виїзди на полігони, водіння бойової техніки. Більше приділяємо уваги ремонту в парках, на ПТОРах, в полях, підручними засобами, без кранів, без спеціальних пристосувань.Уу нас більше підготовки, тактики, більш того, тактики не в класах, а в полях, з макетами автоматів, броніжилети, каски, відпрацюваємо тактичні дії. Без разниці - вдень, вночі, сніг, мороз, дощ. Ми виїзжали на практику на завод Мальшева, там неделю були, була ремонтна практика в Житомирі.
Почему в АТО уехали добровольцем?
14 червня 2008 року я прийняв військову присягу. Я клявся, що буду захищати свій народ, українській народ, свою країну. Зараз, коли на порозі ворог, я вважаю своїм обовязком бути там, навіть ремонтником. Нехай не в боях, але допомагати тим хлопцям, які зараз там. Ми – чоловіки, ми зобовязані захищати своїх жінок, дітей, батьків. Хто, як не ми? Тім більше, зараз в збройних силах служить багато жінок. Якщо жінка спроможна, то чому чоловік не спроможен захищати? Коли виходжу в звільнення, в місто. У військовій формі або цивільній. Я завджи памятаю, що я військовослужбовець. Завджи повінні бути сильними, ми завджи повинні помогати, захищати.
Знаю, что есть награда...
У мене нагрудний знак Міністерства оборони «За зразкову службу». Вручили її в цьому році, восени - у вересні. Я, звысно, був радий. Це дуже почесна нагорода. Мені вручав її особисто міністр оборони, тобто, дуже почесно.
6 декабря - День Вооруженных Сил Украины. Профессиональный праздник, так сказать. Твое отношение к нему.
Ми святкуємо те, що українська армія нарешті відновлюється, стає потужною, боєспроможною. Як показують зараз події на сході країни, ми здатні протистояти, навіть, такому противнику, як Росія. Я вважаю, що не може бути країна без армії, а якщо не може, значить військові потрібні країні своїй. Ми не працюємо, ми не ходимо на работу, у нас служба. Ми служимо українськові народові, я вважаю, що ми необхідні нашій країні, нашому народу. Це почесно.
Оксана Зинковская