Незважаючи на втрати і військові компроміси, фаза антитерористичної операції (АТО), що розпочалася з 2 травня, суттєво змінила ситуацію. Активний етап АТО виявився більш результативним, хоча урядові сили втратили декілька вертольотів та бойових машин, а також значну кількість людей. Головне – з’явилися «історії успіху», і, серед них, збільшення коливань організатора агресії на Україну – Володимира Путіна,- пише військовий експерт Валентин Бадрак на порталі Третя Українська Республіка.
До перших здобутків можна віднести рішуче блокування Слов’янську, посилення загального тиску на терористів. Край важливим з огляду на підняття морально-бойового духу залучених в АТО підрозділів стало знищення першого російського диверсанта, відомого за позивним «Ромашка» та, ймовірно, причетного до вбивств мирних жителів України під час протистояння з владою Януковича на Майдані, а також до розстрілу групи офіцерів Антитерористичного центру.
Ще одним впливовим епізодом стали події в Одесі 2 травня. Незважаючи на відвертий саботаж деяких високопоставлених правоохоронців в місті самі мешканці міста рішуче захистили ідею самостійної України. Перемога українців в Одесі стала ключовою перемогою посткримського періоду протистояння з Росією та зірвала плани і графіки Кремля відірвати увагу українського керівництва від подальшого проведення АТО в Слов’янську. Бій в Одесі між неозброєними прихильниками єдиної України та надісланими проросійськими сепаратистами, під час якого загинуло майже півсотні людей, суттєво підняв морально-бойовий дух населення та воєнізованих формувань. Налаштованість на боротьбу із зовнішнім агресором значної частини населення України не зменшилася навіть після посилення впливу терористичних груп у Донецьку та Луганську. На цьому тлі вагомими подіями стали збільшення затримання Службою безпеки України диверсантів Росії та відбиття прикордонниками атак озброєних терористів.
До болючих питань можна віднести втрату контролю влади в Донецьку та Луганську, що відбулося в останній тиждень квітня та закріпилося в перші дні травня. Однак не менш вагомим для продовження АТО стала рішуча та більш консолідована підтримка української влади з боку США та Німеччини, а також засудження дій Росії на засіданні Ради безпеки ОНН.
Найбільш прикрим негативом періоду боротьби 2 – 12 травня стала підтримка частиною мирного населення озброєних терористів та російських диверсантів. Це слід віднести переважно до наслідків довготривалої пропаганди Кремля в даному регіоні, край невдалої політики нової влади щодо східних областей та також прямого підкупу людей з боку політиків і бізнесменів – прихильників Януковича. Цей фактор став найбільш гострим викликом сучасній ситуації, особливо в розрізі залучення значної кількості людей з кримінальним минулим. Саме на тлі проголошення так званих «народних республік» в Донецьку та Луганську зросла небезпека вторгнення військ Росії. Напевно, президент РФ Путін вдався б до такого сценарію, якби не два важливих контраргументи.
Перший пов'язаний із більшим залагодженням позиції ЕС та європейської частини НАТО – переважно під впливом США. Зменшилася поміркованість самого президента США Барака Обами, який відкрито визнав значимість російської пропаганди в Європі, що чиниться через ЗМІ. Важливо, що деякі фахівці з питань інформаційних операцій почали казати про цілком нове явище – «інформаційний терор Путіна». Тобто, визнана виключна значимість інформаційної війни на території західного простору, який раніше вважався фахівцями цілком захищеним від атак у гуманітарній площині. В Європі почали все більше визнавати активність ведення Росією неоголошеної війни проти України, та зростання небезпеки для самої Європи. Європейська система безпеки дала велику та невиправну тріщину – потрібні край активні і консолідовані дії. Фахівці НАТО в травні цілком усвідомили вразливість альянсу, який виявився негнучким в питаннях управління та нездатним до оперативного прийняття стратегічних рішень. Зокрема, консенсусу щодо санкцій по відношенню до РФ всередині Європи досі не досягнуто. Також проблематичним є досягнення, з одного боку, відмови деяких європейських країн (зокрема, Франції, Італії) від ВТС з РФ, а з іншого, досягнення згоди щодо надання військово-технічної допомоги Україні.
Другий аргумент пов'язаний із посиленням тиску на Путіна всередині самої Росії, особливо, з боку росіян. Окрім чесного та безкомпромісного виступу проти Путіна Андрія Макаревича почали говорити й інші відомі люди, небайдужі до майбутнього Росії. Той факт, що російські діячі культури, серед яких Євген Миронов, Ксенія Раппопорт, Олександр Калягін, Валерій Фокін та інші, виступили з відкритим листом з проханням звільнити своїх захоплених у полон українських колег Павла Юрова і Дениса Грищука, ще не свідчить про їх готовність виступити проти Путіна. Однак з’явилися чіткі ознаки невдоволення готовністю Кремля виступити проти усього світу, та особливо, проти конструктивного, творчого початку в людині. Творча інтелігенція давно зрозуміла, що за ненавистю до українців в Путіна ховається замаскована ненависть до людства. То ж заява відомого шахіста та громадського діяча Гарі Каспарова, що Путін є «маніяком зі зброєю» не може залишатися поза увагою. Відбувається важкий шлях від прохолодження до відвертого несприйняття політики Путіна. І як це і має бути, в перших рядах впливові лідери громадської думки. Край важливо, що Каспаров закликав Захід до більш рішучих дій проти Путіна – за цим стоїть розуміння ціни для людства розпочатої чекістом агресії проти людства.
Тим часом зросла небезпека подальшого розхитування ситуації в Україні від окремих ділянок громадянського протистояння до відвертої масштабної громадянської війни у східних регіонах країни – передусім за рахунок перекидання диверсійним шляхом додаткової кількості парамілітарних формувань. Новим викликом стали заклики лідерів терористів, зокрема, керівників так званої Донецької народної республіки, до зброї, та початок реального озброєння населення регіону. Варто підкреслити, що беруть у руки зброю переважно кримінальні елементи. Однак зброї терористам не вистачає – про це свідчать намагання обміняти заручників на автомати.
Результати другого етапу АТО – зміна риторики Путіна
Напередодні так званих референдумів в Донецьку та Луганську відбулася зміна риторики хазяїна Кремля. Людина, що розпочала неоголошену війну проти України, вирішила змінити тактику. Йдеться не про відмову від силового сценарію – йдеться про реакцію Путіна на зрив Україною графіків його підривної діяльності. Путін не відмовився заволодіти Україною – він вирішив на цьому етапі перевести агресію у площину підпільної диверсії. Про це свідчить і його заява до сепаратистів на сході України – щодо «необхідності перенесення референдуму». Перший росіянин просто намагається відхреститися від підривної діяльності, яку має намір активізувати. Оновлена, модернізована ідея Путіна – подальше ведення війни за рахунок великої кількості найманців, що незаконно потрапляють на територію України із сучасною зброєю. Реалізація цієї ідеї відбувається за рахунок посилення пропаганди всередині Росії, заохочення будь-яких антиукраїнських заходів (особливо в гуманітарний сфері) та за рахунок використання гігантських фінансових ресурсів (в тому числі для підкупу українців у східних областях). Однак вербування найманців на усій території Росії, чисельні провокації на кордоні з Україною свідчать не тільки про розмах деструктивної активності кремлівського агресора, але й про виснаженість російських диверсантів на території України, проблематичність подальшої боротьби з українським народом. І не тільки диверсантів. Зокрема, на цей час відомо, що певна частина сепаратистів приховано вивозить свої сім’ї з Донецьку в інші регіони – у них більше немає впевненості у виконанні задуму. Як немає переконання і в безпеці, яку обіцяли прислужники Путіна.
Те, що вперше з початку агресивного наступу на Україну Путін почав в лихоманці шукати союзників, свідчить про нестачу сил. Заява президента Білорусі Лукашенка – як раз з цієї серії подій. Але зроблена вона через непевність самого білоруського лідера (його напевно не влаштувала ревізія власного оборонного потенціалу, тому щоб зайвий раз не ризикувати, він вирішив публічно підтримати Путіна). Більше того, залучення глав союзних держав на проведення на початку травня наймасштабніших за часів СРСР військових навчань з пусками балістичних ракет та пусками крилатих ракет стратегічними бомбардувальниками зробило їх певною мірою заручниками агресивної політики Путіна та створило загрозу ізоляції разом з РФ. Фактом та масштабом проведення цих навчань російський президент вдався до відвертого залякування західних лідерів та демонстрації готовності «йти до кінця», тобто, аж до застосування ядерної зброї та розв’язання третьої світової війни. Таким чином, Путін показав себе край небезпечним для усього світу.
А заява кремлівського хазяїна про те, що «президентські вибори в Україні – рух у правильному напрямку» - це пряме свідчення, що й сам Путін втомився та шукає собі більш-менш вдалого шляху для завершення цього етапу воєнної кампанії. Однак за будь-яких умов українці мусять усвідомити: Путін вже продемонстрував своє вороже обличчя і залишатиметься ворогом України до самої смерті. Тобто, розраховувати, що із завершенням фази військової агресії настане період українсько-російського порозуміння, не варто. За часів «царювання» в Росії Путіна завжди прийдеться жити в очікуванні можливості підступного удару з його боку. Сьогодні він – українофоб номер один.
Травневі свята були першою критичною крапкою в історії українсько-російської війни, і той факт, що Україна відносно стабільно пройшла її, також свідчить: Путін здійснює перегрупування сил. Напевно, він розуміє, що результатів підривної діяльності Росії на території материкової України недостатньо для військової агресії. Він побоюється і вдалої військової відповіді з боку України, а також знає, що настрої всередині армії не такі вже й однозначні. Все менше російських вояків бажають ризикувати життям заради амбіцій однієї людини. Люди з розумом усвідомлюють: якщо російський диверсант Ігор Гіркін живе у звичайній квартирі в сірій багатоповерхівці, і може розраховувати на якийсь там орден, пошану з боку президента та, можливо, на невеличке покращення житлових умов за вчинені вбивства, то ціна людського життя в Росії ніяк не змінилася з часів Жукова («баби народять» ще достатньо, щоб забезпечити життями амбіції кремлівських лідерів).
Водночас, відбувся важливий початок повної ревізії відношення до Путіна з боку вагомих представників європейської спільноти. Візит московського ізгоя до Севастополя засвідчив: хвороба його особистості прогресує. Путін демонструє єдину стратегію, яка йому залишилася – наступати. Тут він схожий на йоржа, який вже не може рухатися у зворотному напрямку – гострі плавники чіпляються та заважають.
Позицію Заходу дуже влучно визначив Єврокомісар із питань розширення Штефан Фюле, який зазначив: Захід зробив помилку, коли не сприйняв серйозно послання Путіна щодо розпаду СРСР та України. Зокрема, Путін назвав цю подію найбільшою катастрофою ХХ століття. А потім на саміті НАТО - Росія в Бухаресті 2008 р. Путін заявив, що Україна – штучна країна.
Показовим стала відповідь директора швейцарського коледжу у Лозанні російській здобувачці. Мартин Фрейбургхаус прямо зазначив, що «російський президент постійно бреше та не поважає міжнародне право». Логіка інформаційного протистояння в тому, щоб частіше використовувати такі можливості – розповсюдження думок лідерів про Путіна-людину, який не любить людей.
Почали «прокидатися» росіяни, що не розучилися думати. Надзвичайно важливо залучати росіян за кордоном, тих, що мешкають не в Росії. Від них думка про експорт Путіним терору та нестабільності у світі (і особливо, в Росії) може і повинна перекинутися в країну. Незважаючи на зомбованість засобами пропаганди Путіна, російський народ залишається найбільш вагомим потенційним союзником Києва. В інформаційній війні проти України Москва інколи досить вдало використовувала експертів західного світу для антиукраїнського коментування подій. Цей метод слід терміново узяти на озброєння: залучати росіян та західних громадських діячів у боротьбі проти особистості Путіна – це стає дедалі актуальнішим.
Почалася ланцюгова реакція відрази до Путіна в середовищі російських журналістів. Один з них, Айдер Муджабаев, написав такі слова: «Путіну в Крим можна, а Джемілєву – не можна. Так само вважали лідери СРСР. Підсумок: немає ні СРСР, ні лідерів. Російська комедійна акторка, телеведуча та колишній гравець у КВК Тетяна Лазарєва рішуче висловилась проти дій Путіна. Далі кількість критиків Путіна зростатиме.
Слід звернути пильну увагу на особистості серед представників великого бізнесу в Україні. Намагання одного з найбільш впливових олігархів України Рената Ахметова грати за кулісами не призвело до успіху. Навпаки, він, за оцінками багатьох аналітиків, втратив значну частину впливу. Хоча варто проаналізувати деякі факти. Наприклад, те, що губернатор Сергій Тарута виступав на прес-конференції саме в Донбас - палаці, який пов’язують із власністю Ахметова – та який виявився зоною безпеки. Поки що Ахметов підіграє двом сторонам, але його коливання тимчасові та от-от завершаться. Можливо, саме тому його група Метінвест вдалася до перших публічних дій. Зокрема, закликів Київської влади відвести війська з Маріуполя та заяв про створення народної дружини з числа працівників металургійних комбінатів. Але Ахметов вирішив змінити позицію не тільки через бажання заявити про себе. Хоча справді, на фоні успішно активного Коломойського донецький бізнесмен виглядає досить суперечливо: багато хто вважає, що відбулася втрата ним контролю за ситуацією, що напевно впливатиме на бізнесові справи. Разом з тим варто підкреслити: в містах панує мародерство, і значна частина людей Донбасу втомилася від сепаратистської ідеології. Люди бажають спокою та стабільності, а за умов протистояння цього досягти практично неможливо. То ж, значна частина населення буде готова до підтримки тієї сили, що здатна продемонструвати готовність та здатність навести лад в регіоні. Тому, не виключено, що Ахметов, який намагається відігравати власну гру, на певному етапі може приєднатися саме до офіційної влади, яка методично проводить АТО та все ж таки стоїть на захисту громадян. Приклад Коломойського, який спромігся завдяки фінансовим ресурсам забезпечити порядок в Дніпропетровській області (та, навіть, експортувати спокій на території Луганщини), виявився надзвичайно вдалим для сприйняття населенням східних регіонів. Коломойський в уявленнях багатьох українців став яскравим прикладом дії принципу задля перемоги у протистоянні з російськими найманцями. І це приклад успішного ведення постіндустріальної гібридної війни. В разі, коли інші представники великого бізнесу поводитимуться так само, як голова Дніпропетровщини, можливості загальної перемоги різко зростуть. До речі, символічно, що Губернатор Дніпропетровщини узявся підтримати ракетні технології та відновити діяльність легендарного «Південмашу» у цій площині. Це сприймається як натяк на перезаснування усієї України на тлі провалу кремлівської стратегії.
Нарешті представники НАТО почали говорити про готовність надання військово-технічної допомоги. Йдеться про системи, які не пов’язані з ураженням прямої дії. Так Пентагон надасть фінансування для обладнання кордонів, серед іншого засоби зв’язку та запчастини для авто.
Потенціал майбутнього
Стало очевидно, що потрібна реалізація комплексних заходів боротьби. Вони мають включати як наступну фазу антитерористичної діяльності, так і активне використання політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних важелів.
Фахівці вбачають доцільною операцію з виконання «точкових» завдань із знешкодження (ліквідації) російських розвідувально-диверсійних груп. На політичному рівні важливе досягнення проведення президентських виборів та підтримку цього доленосного заходу з боку ключових гравців на міжнародній арені. Очевидно, що слід використати досі не нереалізований потенціал – зокрема, вагомим могло б стати слово Пекіну. Так само вплинули б на перебіг подій окремі кроки європейських країн – наприклад відмова Парижу від постачання Москві бойових кораблів типу «Містраль». А понад усе могли б допомогти собі самі українці – завершенням президентських виборів в один тур.
Цілком очевидно, що потрібна термінова ревізія діяльності партій – до заборони тих, що прямо вступають у конфронтацію з конституційним ладом. Зокрема, якщо 1-й секретар Слов’янського міському КПУ став на шлях збройової боротьби з урядом України, потрібно, щоб партія офіційно відмовилася від такого члена – або заборонити саму партію.
Україна досі програє інформаційну війну. Але аналіз перших етапів боротьби підтверджує: великий бізнес може створити не тільки потужний паралельний фронт фізичного протистояння, але й посилити інформаційну складову боротьби з агресором. В цей час не вистачає коротких інформаційно-аналітичних повідомлень для західного читача (слухача, глядача).
Не слід вважати, що шлях до остаточної перемоги буде легкий. Навпаки, напруження зростатиме щонайменше до оголошення результатів президентських виборів. Чимало буде диверсій, в тому числі, у центральних регіонах – як то підпал кабелів телецентру та схожих подій. Кожен вже є учасником цієї війни, кожному варто вчитися бути пильним. Досвід Ізраїлю, який багато років вдало організовує безпеку своїх громадян, свідчить: поряд з потужною розвідкою, розвиненими прикордонними підрозділами та службами безпеки на місцях значну роль відіграє саме населення. Коли повідомляє про підозрілі речі, появу неадекватних людей, про будь-які загрози. Безумовна підтримка населення стає одним із найвагоміших факторів перемоги. Не будемо сторонніми спостерігачами!