Українські піхотинці в холодних окопах й під постійними обстрілами першими зустрічають ворога. Часто до позицій недруга в них якісь десятки метрів і щосекунди цим хлопцям доводиться пильно вдивлятися в бійниці, чи не полізли знову окупанти, йдеться в ТСН.
На одній із позицій фронту до позицій росіян 140 метрів і доводиться навіть говорити тихіше, тому що на такій відстані все чутно. Та тиша тут майже нереальна, постійно її розривають звуки бою. Цю ділянку тримають бійці 28 бригади імені лицарів зимового походу. Цілодобово стежать за недругом зі своїх бійниць.
“Пострілюємо, вони по нас, ми по них. Міномет, АГС, скидають з безпілотника. 82 і 60, і гранатомети, і стрілкова зброя також кожного дня”, – розповідають бійці.
Тут окупанти бояться ходити в лобові штурми. Максимум – нишпорять диверсійними групами.
“Вони поки нас не штурмують, вони пробивають наші мертві зони, тобто невеликі групи роблять простріли, щоб зрозуміти, якщо стрільба у відповідь, воєнна практика”, – каже військовослужбовець із позивним “Москва”.
Воїни намагаються зробити так, щоб мертвих зон в них взагалі не було. Для цього, навіть за міцного морозу, щоденно беруть до руки другу основну зброю піхотинця. “Копаємо, як бачите, піхота чим глибше вкопується, тим більші шанси, що все буде добре”, – кажуть бійці.
Шанці копають з використанням особливостей рельєфу й щоб мати повний вогневий контроль над нічийною смугою. “Розум перемагає силу, оце ми так і воюємо, ми підлаштовуємось, вони підлаштовуються, противника не можна недооцінювати, вони усе життя воюють і вміють воювати”, – кажуть бійці.
Кожна активність на фронті – гра наввипередки – хто кого перемудрує, хто кого перехитрить. “Різними способами, як ввести противника в оману, як його надурити, зробити так, що коли він навіть наступає, щоб він наступав в тому напрямку, якому нам вигідно, загнати його в якусь балку, де нанести його знищення повністю вогневе ураження”, – пояснює боєць “Несквік”.
Недарма хлопці називаються “лицарі зимового походу” – вони вміють адаптовуватись до тріскучих морозів. Бліндажі у них спартанські, але теплі й затишні. “Зона комфорта залишилась дома, ми тут не дівчатка, не жаліємося, тому все добре”, – переконують військові.
В моменти затишшя воїни налагоджують побут – рубають дрова, чистять зброю і звісно згадують своїх найдорожчих. На війні звичайні, буденні речі відчуваються значно гостріше. “Світає, йде такий чудовий, великий сніг, і начебто б так і красиво, і страшно. Колорит такий, ніби й війна, ну тут хвилина тиші, і подивився біля себе – краса”, – каже військовослужбовець із позивним “Таксист”.
Лицарі духу, лицарі стійкості, лицарі зимового походу продовжують тримати східні рубежі.