Спочатку Бахмут, потім Авдіївка, тепер — Покровськ. Щороку, три роки поспіль, російські генерали визначають середнє українське місто як «наступну ключову ціль» свого вторгнення, кидаючи на його захоплення величезні ресурси — людей і техніку. Питання не в тому, чи впаде Покровськ, а в тому, що це означатиме для війни, пише Марк Чемпіон у своїй колонці у Bloomberg.
Захоплення Покровська матиме суттєве політичне та символічне значення для обох сторін — так само, як це було у 2023 і 2024 роках. Саме це, а також важливі залізничні та автомобільні шляхи пояснюють, чому російське командування перекинуло війська з інших ділянок фронту, зосередивши понад 100 тисяч військових навколо шахтарського міста, де до повномасштабного вторгнення проживала приблизно половина цієї кількості людей.
Володимиру Путіну ця перемога потрібна саме зараз, перед зимою. Відсутність листя, що приховує наступаючі підрозділи від дронів, і українські оборонні рубежі за Покровськом зроблять подальший наступ ще складнішим і дорожчим щонайменше до весни. І навіть попри зростання переваг на полі бою, цей рік для Росії вже виявився розчаровуючим: здобуто менше земельних виграшів, а економіка починає демонструвати ознаки напруження.
Тож захоплення Покровська допоможе підтримати кремлівський наратив про неминучість «перемоги» і приглушити можливі сумніви всередині Росії щодо того, чи варті здобутки ціни людських життів і економічного удару. Воно також вдарить по і так виснаженій українській моралі та, що найнебезпечніше, може підштовхнути США до тиску на Київ із вимогою до капітуляції.
Однак воно не відкриє дорогу для «швидкого наступу» російських військ через пояс укріплених міст Донбасу, які вже роками зупиняють Путіна. Причина в самій природі цієї війни — вона ведеться піхотою; ніяких «стрімких проривів» тут давно немає. Насправді падіння Покровська можна також розглядати як черговий крок у стратегії України виснажувати російську перевагу в людях і техніці до межі виснаження.
Для розуміння масштабу: російській армії знадобилося 20 місяців, щоб просунутися менше ніж на 50 кілометрів — від Авдіївки до Покровська. Це — година їзди в мирний час. За цей період, за українськими даними, кількість убитих і поранених російських військових майже потроїлася: з 401 350 до 1 147 000. Ці цифри не точні, але незалежні аналітики загалом погоджуються з головним висновком: для Росії цей рік став найкривавішим з початку вторгнення.
Чи вартуватиме Покровськ цієї ціни? І як мають реагувати союзники України?
Це — одне й те саме питання. Хто зможе довше зберігати спроможність і волю продовжувати війну — той і переможе. Цього одного Покровськ не визначає. Але це визначатимуть союзники України.
Коли я був у Покровську восени 2024 року, у місті панував страх, що оборона може не протриматися навіть до кінця року. Той факт, що вона триває ще дев’ять місяців, проти восьмиразової переваги противника, не свідчить про військовий крах України.
Союзникам Києва варто пам’ятати дві речі.
Перше: не дозволяти кремлівській пропаганді визначати політику. Зміна адміністрації у США, хоч і вигідна Москві, не виявилася настільки катастрофічною, як могла. Вкрай важливо не дозволити Путіну використати Покровськ, щоб — тепер вдруге — переконати Дональда Трампа, що Україні варто здатися.
Друге: падіння підтримки з боку США може виявитися вирішальним. Особливо на тлі того, що Росія постійно вдосконалює свої засоби ведення війни — останній приклад: модернізація плануючих бомб реактивними двигунами для збільшення їхньої дальності. Україні потрібні дорожчі системи ППО, і саме ця зима може стати визначальною.
Чи не краще і Європі «зупинити збитки» і погодитися на умови Кремля? Ні.
Путін сам відкрито говорить: це не лише про Україну. Він уже вважає себе у війні з НАТО і готується до «більшої» війни. Його армія проходить глибоку трансформацію, і за кілька років після завершення цієї війни вона буде набагато небезпечнішою, ніж у 2022 році.
Отже, завдання НАТО — не дозволити Москві здобути перевагу. І ще краще — дати Україні зараз рівно стільки допомоги, щоб Путін зіткнувся з межами своїх можливостей уже під Покровськом, а не десь далі на захід.