Наводимо уривок великої статті у Financial Times, присвяченій роковинам широкомасштабного вторгнення Росії в Україну.
* * *
Приблизно о першій годині ночі 24 лютого минулого року Сергію Лаврову, міністру закордонних справ Росії, надійшов тривожний телефонний дзвінок. Витративши місяці на нарощування сил вторгнення чисельністю понад 100 тис. осіб на кордоні з Україною, Володимир Путін повідомив, що дав добро на початок спецоперації. Рішення застало Лаврова зненацька… Тримати Лаврова в невіданні не було чимось незвичайним для Путіна, який, як правило, концентрував прийняття рішень щодо зовнішньої політики серед жменьки близьких довірених осіб, навіть коли це підривало дипломатичні зусилля Росії. У цьому випадку телефонний дзвінок зробив Лаврова одним з небагатьох людей, які знали про план заздалегідь. Все вище керівництво країни дізналося про ухвалене рішення лише тоді, коли вранці побачили по телебаченню оголошення Путіним «спеціальної військової операції».
Того ж дня (24 лютого 2022 року) кілька десятків олігархів зібралися в Кремлі на зустріч, організовану всього за день до цього, розуміючи, що спецоперація викличе західні санкції, які можуть зруйнувати їхні імперії. «Всі були зовсім спантеличені», — каже людина, яка була присутня на заході. Поки вони чекали, один із олігархів помітив Лаврова, який виходить з іншої зустрічі, і зажадав від нього пояснень щодо того, чому Путін ухвалив таке рішення. Лавров не мав відповіді. Приголомшений олігарх запитав Лаврова, як Путін міг спланувати таку масштабну операцію в такому крихітному колі — настільки, що більшість високопосадовців у Кремлі, російському економічному кабінеті та його бізнес-еліті навіть не вірили, що це можливо. «У нього три радники, – відповів Лавров. — Іван Грозний, Петро Великий та Катерина Велика».
Згідно з планом спецоперації російські війська мали взяти Київ протягом кількох днів у блискучому, порівняно безкровному бліцкризі. Натомість війна виявилася для Росії трясовиною історичних масштабів. Бойові дії в Україні також не наблизили Путіна до його невиразно визначених цілей «демілітаризації» та «денацифікації» Києва. Хоча Росія зараз контролює 17% міжнародно визнаної території України, вона відмовилася від половини земель, які перейшли на її контроль у перші тижні війни, включаючи принизливий відступ з Херсона.
Навіть коли для Путіна стає очевидною величезна ціна спецоперації в Україні, він як ніколи сповнений рішучості довести справу до кінця, кажуть люди, які його знають. За словами нинішніх і колишніх чиновників, коли початковий план було зруйновано, Путін почав шукати нові причини для виправдання військових дій, наполягаючи на тому, що він не мав вибору, окрім як продовжувати спецоперацію будь-якими необхідними засобами. «Він говорить близьким до нього людям: «Виявляється, ми були зовсім не готові. В армії безладдя. Наша промисловість безладна. Але добре, що ми дізналися про це таким чином, а не тоді, коли (сили) НАТО вторглися б до нас», — додає колишній урядовець.
Минулий рік не був першим випадком, коли Путін приховував плани проведення силової операції від близьких радників. Коли Росія приєднала Крим у 2014 році, він також не поінформував свою власну раду безпеки — натомість одного разу розігрував взяття півострова зі своїм міністром оборони Сергієм Шойгу та трьома високопоставленими співробітниками служби безпеки усю ніч до 7 ранку. За словами колишнього високопоставленого російського чиновника та колишнього високопосадовця США, спочатку радники переконували Путіна не вводити війська до Криму. Путін сказав: Це історичний момент. Якщо ви з цим не погоджуєтесь, можете йти», – згадує колишній російський чиновник.
Путін все більше зациклювався на Україні, оскільки його стосунки з енергійним молодим президентом Володимиром Зеленським зіпсувалися. Одним із перших кроків Зеленського було обмеження впливу Віктора Медведчука, близького друга Путіна, який очолював найбільшу опозиційну партію у парламенті. У той час як екс-президент Петро Порошенко використав Медведчука як важливий посередник з Москвою, команда Зеленського шукала інших посередників. Коли Путін почав розробляти плани можливої спецоперації, Медведчук наполягав, що українці зустрінуть російські війська з розкритими обіймами.
В одній із частин плану (спецоперації) брав участь Віктор Янукович, колишній президент, який перебуває у вигнанні в Росії з того часу, як утік від революції 2014 року. Він мав виступити з відеозверненням, у якому визнав би Медведчука легітимним і призначив його правити Україною за підтримки Росії. Це бачення різко розходилося з політичними реаліями в Україні, де проросійська меншість, яку представляв Медведчук, значно переменшувала чисельність тих, хто зневажав його через зв’язок з Москвою. Але це виявилося спокусливим для Путіна. Однак його (Януковича) оцінку підтримали Федеральна служба безпеки, яка запевнила Путіна в тому, що перемога неминуча. Незгодні голоси у Службі зовнішньої розвідки Генеральному штабі намагалися викликати сумніви. Але, як і у 2014 році, Путін відхилив їх, наполягаючи на тому, що він краще поінформований.
Російська спецоперація в Україні почала розвалюватися майже одразу після того, як Путін привів її у рух. Валерій Герасимов, начальник генерального штабу, розробив план захоплення аеродрому Гостомель під Києвом…
Деякі зі співробітників Медведчука працювали навідниками для наступних російських військ, наносячи розмітку на будівлі та шосе, щоб спрямовувати загарбників до ключових місць…
Однак більша частина оточення Медведчука просто взяла гроші і втекла, відмовившись брати участь у цьому, або пішла прямо до української влади і попередила їх про отримані інструкції…
У міру того, як наслідки його спецоперації ставали очевидними, Кремль шукав цапа-відбувайла, щоб покласти відповідальність за помилки розвідки. За словами двох західних чиновників, цією людиною став Сергій Бєсєда, голова п’ятого управління ФСБ, яке відповідає за закордонні операції. За словами офіційних осіб, спочатку Бєсєду помістили під домашній арешт. Його перебування в немилості, проте, тривало недовго. Швидке повернення Бєсєди продемонструвало: російський президент цінує лояльність вище за компетентність; він одержимий секретністю до краю; і керує бюрократичною культурою, в якій його підлеглі говорять йому те, що хоче почути, кажуть люди, які його знають.
Поки війна продовжує набирати обертів, масштаб прорахунку Росії почав доходити до Путіна, що спонукало його шукати більше інформації у людей нижчих рівнях. Обізнані президента кажуть, що новонабутий скептицизм Путіна, однак, обмежений його небажанням визнати, що спецоперація була помилкою насамперед. Деякі з ліберальних чиновників, які виступають проти війни, намагалися переконати його припинити її, вказуючи на економічну шкоду, яку санкції, ймовірно, завдадуть економіці Росії. Але Путін каже їм: “Ми платимо величезну ціну, я розумію”.
Водночас сам Путін не бажає визнавати, що рішення про вторгнення було помилкою, і наполягає, що війна Росії триватиме до переможного кінця, пише FT.
У своїй промові у вівторок він майже нічого не говорив про Україну, а натомість зосередився на протистоянні зі США, які він звинувачує у намаганні “зруйнувати” Росію.
У цій же промові він вперше за довгий час знову повернувся до ядерної риторики і заявив, що Росія призупинить свою участь у ядерній угоді зі США, яка регулює ядерні арсенали країн.
Цього разу, однак, Путін не погрожував фактично застосувати ядерну зброю – й аналітики витлумачили це як ознаку того, що він почав усвідомлювати обмеження Росії.
За словами двох людей, близьких до Кремля, Путін виключив можливість застосування ядерної зброї в Україні і дійшов висновку, що навіть обмежений удар не принесе користі Росії.
“У нього немає причин натискати кнопку. Який сенс бомбити Україну? – каже колишній російський чиновник. – Ви підриваєте тактичну ядерну зброю у Запоріжжі. Все повністю опромінене, туди не можна зайти, а там нібито Росія, то який сенс?”
Водночас, як пише FT, Путін робить ставку на те, що Росія більш віддана війні, ніж Захід – підтримці України. І, за словами колишнього високопосадовця, дійсно сподівається на те, що увійде в історію як Петро І, бо збере і об’єднає російські землі.
Але, за словами одного колишнього високопоставленого кремлівського чиновника, Путіну надто важко навіть подумати про альтернативу.
“Страшно подумати, що станеться, якщо це закінчиться катастрофічною поразкою для Росії, – каже колишній чиновник. – Це означатиме, що були зроблені катастрофічні помилки, і людина, яка стоїть за цим, повинна піти з життя – чи то за допомогою кулі, чи ціаніду, чи чогось іще.
“Це як коли грають два шахісти. Один з них програє і б’є іншого по голові шахівницею. Чи означає це, що він переміг? Ні, це просто акт відчаю”.