Нещодавно одна рекрутерка зі США опублікувала в мережі допис, який несподівано зібрав величезну кількість переглядів, пише Піліта Кларк, заступник редактора та бізнес-колумніст Financial Times.
Це був не гнівний пост про війну, конфлікти чи Дональда Трампа. Вона просто поділилася спостереженням, яке здивувало багатьох: чимало молодих працівників у свої двадцять тепер відповідають на дзвінки без жодного «алло», «привіт» чи взагалі будь-якого слова.
«Я чую їхнє дихання і фоновий шум, але вони чекають, поки ти перший скажеш привіт», — розповіла збентежена рекрутерка і додала, що мова йде про попередньо узгоджені дзвінки, які відбуваються точно в той час, який самі ці мовчуни і вибрали.
Ба більше, вона дзвонила за номером, який сама ж їм надсилала, тож співрозмовники точно знали, хто буде на лінії — до того ж за кілька хвилин до дзвінка вони отримали нагадувального листа.
Як і багато хто, хто прочитав цей пост, я була збита з пантелику. Я розумію, що багато молодих людей нервують, коли треба говорити телефоном. Можливо, це тому, що вони росли без стаціонарного телефону вдома, тож не отримали від батьків «телефонної школи», яка колись здавалася самоочевидною.
Я ще можу уявити, як роки переписки в Snapchat можуть змусити нервувати через неочікуваний дзвінок без попередження. Але хто бере слухавку — і мовчить?
Відповідь, як з’ясувалося, — це люди, яким ще не виповнилося 25. За даними опитування YouGov минулого року, цілих 40% британців віком від 18 до 24 років вважають прийнятним відповідати на дзвінок без жодного вітання.
Серед тих, кому 25–34, так вважають уже лише 27%, а серед людей старших за 45 — лише 14%. Думаю, можна сміливо сказати, що для більшості це дивно або просто грубо.
Невітання — не лише британська чи американська тема. «Це дуже поширено», — каже Мері Джейн Коппс, засновниця канадської комунікаційної консалтингової компанії The Phone Lady.
За її словами, одна з причин, чому молодь мовчить, не завжди пов’язана з тривогою — часто справа в роботизованих дзвінках, які перетворили сучасну комунікацію на безрадісне сміття. «Замість того, щоб починати розмову й одразу зрозуміти, що це записане повідомлення чи шахрайство, вони чекають, щоб почути, хто їм телефонує, і вже тоді відповідають», — пояснює Коппс.
Це співпадає з тим, що казали й авторці поста у США. Ще більш сумно звучить історія про людину, яку у школі навчили, що вітатися телефоном небезпечно: можна записати голос і використати його для шахрайства з особистими даними, тому краще мовчати, поки не заговорить той, хто телефонує. Інший пояснив, що з поширенням штучного інтелекту й голосового клонування це стало ще природніше.
Я їх розумію. І сама, буває, мовчу, якщо беру трубку й бачу підозрілий номер.
Можливо, нам усім варто переглянути використання голосу як пароля для чогось важливого, наприклад, банківського рахунку. Як би там не було, погані телефонні манери — це реальна проблема для роботодавців. Компанії дедалі частіше скаржаться, що наймолодші працівники не вміють комунікувати. Іноді саме це — одна з причин, чому молоді спеціалісти швидко звільняються або приходять на роботу абсолютно неготовими до реального світу.
Погані манери — це ще й дорого. Компанії платять до 3100 доларів на день за тренінги від Мері Джейн Коппс, яка чула чимало дивних історій про те, як молодь бачить телефонну комунікацію.
Недавно на одному з її тренінгів хлопець сказав: «Знаєш, Мері Джейн, якщо хтось телефонує мені без попередження, це значить, що він більше цінує свій час, ніж мій — і я з ним не говоритиму».
Вихід простий: наймати більше людей старшого віку. І навчити молодих, що у робочому світі не можна відповідати мовчанням і ховатися від дзвінків без попередження.
“Але є й плюс: той, хто знає такі прості речі, може дуже вигідно виділятися на фоні однолітків. Це так легко — бути кращим. Встигніть скористатися, поки це працює”, – робить висновок Піліта Кларк.