Якщо не вірите – сходіть на прогулянку в ліс.
Ми завжди уявляємо, що тріск феєрверків у новорічну ніч очищає повітря і що, прокинувшись наступного дня, ми забудемо про всі проблеми минулого року. Однак цього разу важко повірити, що 2026 рік буде чимось іншим, окрім суцільної катастрофи.
Нам кажуть, що російські розвідувальні кораблі тепер регулярно заходять у британські води й світять лазерами по пілотах, яких відправляють на їх перехоплення. А потім ми чуємо, що китайська спецслужба ховається в наших аерогрилях, що Стармера незабаром замінить ще лівіший лідер, що станеться черговий глобальний економічний колапс і що американські технологічні боси розробляють армію безпілотників і незабаром стануть такими ж могутніми, як національні держави.
І це ще до того, як ми дійдемо до безумства Трампа та постійної загрози повного соціального колапсу. Заворушення, війна, епідемії, голод і повний економічний крах. Усе це, як нам кажуть, станеться у 2026 році.
Ну що ж, почнімо з Росії. Ще у вересні колишня глава розвідки Еліза Меннінгем-Буллер сказала нам, що, можливо, ми вже воюємо з цим великим старим ведмедем. Але мені в це важко повірити. Бо це зовсім не схоже на 1962 рік, коли моя мати сиділа на підлозі у вітальні й плакала, відчуваючи, що ракети ось-ось впадуть.
Я виріс у найхолодніший період холодної війни. Тож пам’ятаю, як винищувачі Lightning тренувалися злітати на повній швидкості з бази ВПС Фіннінглі, і пам’ятаю, як власник пабу Punch Bowl у Йоркширських долинах пояснював мені, що якщо індикатор на футуристичній коробці на підвіконні в його передпокої почне блимати, у нього буде чотири хвилини, щоб попередити всіх місцевих фермерів про наближення радянських бомбардувальників, і їм треба буде загнати овець у сараї.
Усе це, разом із телевізійними трансляціями першотравневих парадів, створювало відчуття війни. А сьогодні? Уже ні.
Так, у 2022 році росіяни розпочали повномасштабне вторгнення в Україну, але минуло майже чотири роки, а їм вдалося захопити лише дві свиноферми та електростанцію. То чи турбує мене це? Чесно кажучи, ні.
Щоб дістатися сюди, їм довелося б прорватися через усю решту України, а потім через Польщу, Німеччину, Нідерланди, Бельгію і Францію. За нинішніх темпів це зайняло б у них приблизно чотириста років.
І все ж лише тиждень тому начальник штабу оборони Великої Британії Річард Найтон заявив, що британці мають бути готові до боротьби, бо хоча ймовірність російського нападу невелика, вона не дорівнює нулю.
Ні, це не так. Існує 4-відсоткова ймовірність того, що Путін нападе на нас. Рівно так само, як існує 4-відсоткова ймовірність, що «Ліверпуль» виграє чемпіонат наступного року. Тож можемо розслабитися. Цього не станеться.
Китай? Ну, оскільки в мене немає дачного будиночка на островах Спратлі і я не тайванець, мене не надто турбує військова міць Сі Цзіньпіна, бо він майже нею не користується. Він зрозумів, що простіше й дешевше купити країну, ніж вторгатися в неї. І, звісно, мій аерогриль, можливо, бачив те, що я щойно написав, і це мене теж не турбує.
Наступним у списку речей, про які нам кажуть хвилюватися, є Трамп. Але абсолютно очевидно, що він зовсім не любить війну. Він може підірвати якийсь венесуельський швидкісний катер, але навряд чи розпочне Третю світову війну найближчим часом.
А що щодо всіх цих зловісних технологічних мільярдерів, які «стають такими ж могутніми, як цілі нації»? Та ну. Які нації? Вануату? Острів Мен?
Схоже, що ні. Блейз Метревелі, нова очільниця MI6, виступила з промовою, в якій підтримала думку багатьох військових експертів: рої дронів і роботів, що використовують генну інженерію та біологічну зброю, незабаром можуть бути застосовані для ведення бойових дій без будь-якої участі людини.
Так, і всіма ними керуватиме людина, якій якимось чином вдалося видовбати вулкан так, що цього ніхто не помітив.
Звісно, я впевнений, що вона має рацію. Ми вже бачимо в Україні, як дрони можуть використовуватися для пошуку й знищення противника. І цілком імовірно, що скоординована атака штучного інтелекту, очолювана злим генієм, може перетворити ціле місто на руїни за лічені години.
Можете хвилюватися з цього приводу, якщо хочете. А я можу й не хвилюватися, бо в мене в голові засіла думка, що в подібних сценаріях людина в смокінгу прибуде в останній момент і кине злого генія в акваріум з акулами.
Набагато більше мене турбує питання, хто замінить Стармера після того, як його рядові депутати віддадуть його на поталу. Ходять чутки, що Рейнер і Мілібенд утворять жахливий дует — і уявіть, який хаос вони можуть влаштувати до наступних виборів.
Але знову ж таки, я дивлюся на речі з оптимізмом і згадую, що сталося, коли Ліз Трасс спробувала зробити щось безглузде. Ринки її зупинили. І ринки зупинять Рейнер також.
Якщо ринки взагалі існуватимуть. Дехто каже, що на нас чекає обвал, який перевершить усі попередні, і це, ймовірно, правда. Але зрештою хвиля жаху спаде, і все знову стане нормальним. Так само, як після обвалів 1975, 1982, 1991 і 2008 років.
Якщо ви хочете відчути цей пастельний оптимізм щодо прийдешнього року, у мене є порада. Приберіть телефон у шухляду і сьогодні вдень вирушайте на прогулянку в ліс. Соціальні мережі змушують вас вірити, що ліси повні ісламістських бойовиків і дітей, які вживають фентаніл. Але це не так.
А потім, після того як трохи послухаєте спів птахів, шелест вітру в деревах і насолодитеся тишею, залиште телефон у шухляді та запакуйте подарунки для дітей. І нехай у вас буде дуже щасливе Різдво — і не хвилюйтеся про Новий рік.
Усе буде добре. Завжди все добре.
Джеремі Кларксон для Sunday Times.