Лінії фронту російської війни в Україні кишать щурами та мишами, які поширюють хвороби, що викликають у солдатів блювоту та кровотечу з очей, підривають боєздатність і відтворюють жахливі умови, в яких перебували війська під час окопної війни Першої світової війни.
Про це йдеться у репортажі CNN.
Українська військова з позивним “Кіра” згадує, як минулої осені її батальйон був оточений “мишачою епідемією” під час бойових дій на півдні Запорізької області.
“Уявіть, що ви лягаєте спати, а ніч починається з того, що миша заповзає вам у штани чи светр, або гризе кінчики пальців, або кусає руку. Ви спите дві-три години, залежно від того, наскільки вам пощастило”, – розповіла Кіра. За її підрахунками, в її бліндажі з чотирма солдатами було близько 1000 мишей. “Це не миші відвідували нас, а ми були їхніми гостями”.
Зараження мишами частково пов’язане зі зміною пір року і шлюбним циклом мишей, але також є показником того, наскільки війна стала статичною після того, як контрнаступ України був значною мірою відбитий добре укріпленими російськими оборонними укріпленнями. На тлі ще однієї суворої зими миші шукають їжу і тепло вздовж майже 1000-кілометрової лінії фронту, поширюючи хвороби і незадоволення в пошуках їжі і тепла.
Кіра розповіла, що перепробувала все, щоб позбавити бункери від мишей: розсипала отруту, розпилювала аміак, навіть молилася. За її словами, найближчі магазини запаслися антимишачими засобами і принесли чималий успіх. Але оскільки миші продовжували приходити, вони спробували інші методи.
“У нас була кішка Буся, і спочатку вона теж допомагала і їла мишей. Але згодом їх стало так багато, що вона відмовилася. Кішка може зловити одну-дві миші, але якщо їх 70 – це нереально”.
Відео, якими ділилися в соціальних мережах українські та російські солдати, демонструють масштаби зараження на лінії фронту. Миші та щури снують під ліжками, в рюкзаках, електрогенераторах, кишенях пальто та наволочках. На одному з фото миші вилітають з башти російського міномета, наче кулі з Браунінга.
На іншій – кіт намагається зловити мишу на кріслі, але солдат стукає по верхній частині сидіння, і десятки мишей каскадом падають донизу. Кіт, безнадійно переможений, визнає поразку і відступає назад.
У грудні українська військова розвідка повідомила про спалах “мишачої лихоманки” в багатьох російських частинах навколо Куп’янська Харківської області, який Москва намагається захопити вже кілька місяців. У повідомленні йдеться, що хвороба передається від мишей до людини “при вдиханні пилу з мишачих фекалій або при вживанні мишачих фекалій з їжею”.
За словами українських військових, жахливі симптоми хвороби включають лихоманку, висип, низький кров’яний тиск, крововиливи в очі, блювоту і, оскільки хвороба вражає нирки, сильний біль у спині і проблеми з сечовипусканням.
Як наслідок, за даними Головного управління розвідки Міноборони України, “мишача лихоманка” значно знизила боєздатність російських солдатів”. Воно не повідомило, чи постраждали українські військовослужбовці від цього захворювання.
Українська влада не назвала конкретну хворобу, яка вразила російські війська, але існує ціла низка захворювань, пов’язаних з проживанням поруч з гризунами, які мають схожі симптоми, в тому числі туляремія, лептоспіроз і хантавірусна інфекція.
Доповідь нагадувала повідомлення часів Першої світової війни, коли гнилі купи відходів і трупів дозволили “окопним щурам” швидко розмножуватися. Щури ведуть нічний спосіб життя і часто бувають найактивнішими, коли солдати намагаються відпочити, спричиняючи величезний стрес.
Роберт Грейвс, англійський поет, який воював в окопах, згадував у своїх спогадах, як щури “вилазили з окопу, харчувалися численними трупами і надзвичайно розмножувалися”. Коли прибув новий офіцер, у першу ж ніч він “почув штовханину, посвітив ліхтарем на ліжко і побачив двох щурів на ковдрі, які боролися за відрубану руку”.
У Першу світову війну популяція щурів різко зросла, коли конфлікт зайшов у глухий кут. І є побоювання, що війна Росії в Україні зробила те ж саме. Про це наприкінці минулого року в інтерв’ю журналу The Economist заявив глава Збройних сил України генерал Валерій Залужний: “Так само, як і в Першій світовій війні, ми досягли рівня технологій, який ставить нас у глухий кут”.
Ігор Загороднюк, науковий співробітник Національного музею історії України, розповів, що зараження мишами частково пояснюється тим, що пік розмноження гризунів припадає на осінь, але також і наслідками самої війни.
“Озимі культури, посіяні восени 2021 року, в багатьох місцях не були зібрані в 2022 році і дали щедрий самосів. Миші, які розплодилися на ньому, пережили дуже теплу зиму і продовжили збирати новий урожай”, – сказав він. Війна також розсіяла природних хижаків, що дозволило мишам вільніше розмножуватися.
Крім того, що миші спричиняють тривогу і хвороби серед солдатів, вони також руйнують військове та електричне обладнання. Коли Кіра працювала зв’язківцем і жила окремо від інших військових у Запоріжжі, вона розповіла, що миші “примудрялися залазити в металеві ящики і перегризати дроти”, порушуючи зв’язок.
“Миші гризли все: рації, ретранслятори, дроти. Миші залазили в машини і перегризали електропроводку, щоб машини не могли їхати, також вони гризли баки і колеса”, – розповіла Кіра. “Збитки від мишей лише в нашому бліндажі становлять мільйон гривень”.
Загороднюк підкреслив, що збитки можуть бути критичними, “оскільки втрата зв’язку може коштувати життя”.
Оскільки Україна переживає чергову зиму, проблема, швидше за все, погіршиться, перш ніж вирішиться. “Буде ставати все холодніше і холодніше, і вони будуть все більше і більше заглиблюватися в окопи. Ситуація не зміниться, поки вони всі не пройдуть через це”, – сказав Загороднюк.
У Першу світову війну солдати не змогли вирішити проблему окопних щурів. Замість цього вони вбивали щурів заради спорту. Спроба наколоти щура на багнет стала формою розваги. Популяція не зменшувалася до кінця війни. Але Загороднюк застерігає, що Україна не повинна допустити повторення подібного.
“Боротьба з ними повинна бути організованою, а не покладатися на солдатів і добровольців, які не уявляють, як воювати. Це неправильно. Адже це питання боєздатності армії. Ми маємо дбати про наших солдатів”.
