Ця війна – це війна технологій.
З цією аксіомою навряд чи хтось буде сперечатися.
Її визнають всі та на всіх рівнях.
І публічно, і – не публічно.
Протягом перших етапів війни нам вдавалося здобувати часткову технологічну перевагу над ворогом.
На мою субʼєктивну думку це було можливим завдяки поєднанню 3 ключових факторів:
– допомога від партнерів;
– волонтерський ресурс;
– горизонтальні звʼязки в ЗСУ.
Проте, маємо враховувати й певні нюанси.
Технології від партнерів – це перважно їхні технології вчорашнього дня. За рідкісними виключеннями – сьогоднішнього. І ніколи – завтрашнього.
Ризик потрапляння «завтрашніх технологій» до ворога – очевидно для наших партнерів є дуже вагомим. Нам це, звичайно, може не подобатися, але ми з цим нічого вдіяти не можемо(((
Волонтерський ресур зміг витягнути здавалося б нереальні проекти. Дати поштовх масовому виробництву ФПВшок. Народити цілий кластер масового малого РЕБу. Започаткувати успішні проєкти БПЛА як тактичного, так іноді навіть й оперативного рівня.
Завдяки потужним горизонтальним зв’язкам в ЗСУ – все це почало працювати.
Працювати на захист Держави та знищення ворога.
Все, що могло бути масштабоване в гаражних умовах – одразу масштабувалося до рівня «гаражних кооперативів»
Все, що могло швидко розвинутися та вирости – росло як Догкоїн після твітів Маска. Іноді – так само необґрунтовано, але це вже тема для іншої довгої розмови.
І ось врешті-решт ми прийшли в цю точку.
В літо третього року війни.
Партнери не готові давати нам якісно нічого суттєво нового.
Волонтерський ресурс ще витягне якісні рішення по нічним камікам чи по системам донаведення. Точно витягне.
Але цього ресурсу так само точно не стане ані на повноцінний аналог «Ланцета», ані на запуск масового виробництва вітчизняної 8-канальної CRPA-антени.
Бо є речі та рішення, які під силу лише Державі.
І виключно волею Держави вони можуть бути втілені в життя.
Сьогодні ми, як Держава, не купуємо технології – ми купуємо виключно готовий продукт.
Ми вкладаємося виключно у готові рішення.
Більше того, єдиний механізм, який у нас сьогодні передбачений законодавством – це фінансування так званих ДКР (дослідно-конструкторських робіт).
ДКР, на мою особисту думку – це Допотопний Корупційний Розпил.
І саме так це працювало десятки років.
Варто сказати, що до повномасштабного вторгнення, лише 10% кодифікованого озброєння було результатом проведення ДКР.
Тобто ще раз:
Бюджетні мільйони – освоєні.
Полковники – при посадах.
Хтось десь щось важливе розробляє.
І на виході – цілих 10% в загальній масі нового озброєння.
Саме тому, бюджетне фінансування технологічного прориву Сил оборони – це утопія.
Але чи є альтернатива?
Насправді, ця альтернатива є.
Нормальна адекватна система форвардних контрактів у сфері оборони.
Система, яка дозволить здійснювати державне планування розвитку оборонних технологій.
І вкладати державні кошти тільки та виключно в готові працюючі рішення.
Умовно це має виглядати так:
1. Держава оголошує про необхідність закупівлі певного нового технологічного рішення та визначає ТТХ, строки і обсяги.
Нехай це будть ті самі CRPA-антени.
2. Держава гарантує закупівлю Х-обсягу CRPA-антен тому виробникові, який до визначеної дати запропонує відповідне технологічне рішення та підтвердить здатність потрібного масштабування.
3. Маючи гарантоване Державою замовлення, виробник може залучити кошти приватного інвестора для R&D та подальшого масштабування.
Це якщо дуже спрощено.
Але ключові моменти зрозумілі:
1) Держава про-активно спрямовує розвиток mil-tech у потрібному напрямку;
2) Виробники одержують чіткий запит від Держави на ті чи інші напрямки технологічного розвитку;
3) Вкладаючись в R&D, виробник має гарантію того, що у випадку успіху – він відібʼє вкладені кошти за рахунок відповідного державного замовлення.
Як Держава сьогодні ми не маємо коштів, щоб профінансувати свій власний технологічний прорив.
Але ми просто мусимо створити адекватні та прозорі умови для того, щоб такий прорив став можливий.
Щоб було можливо його зробити за приватні кошти.
Ще раз акцентую.
Не потрібно витрачати кошти на «кота в мішку».
І навіть нові полковничі посади не потрібні.
Потрібна – твереза позиція держави і адекватне нормативне регулювання.
Якщо казати ще простіше – політична воля та 3-4 толкових юристи, яких закриють в одному офісі на тиждень.
Ось і все.
І через півроку ми будемо мати і свої «Ланцети», і свої «Комети» і ще багато всього цікавого…
Бо ми ж всі ще прагнемо Перемоги, чи не так…???