За фахом і освітою я людина, яка притримується правил граматики (і здорового глузду). Й тому спроби писати назву будь-якої країни чи прізвище людини з маленької літери мені видається швидше демонстрацією безпомічності, ніж зневаги. Особливо коли я бачу водночас Рейх і росію, Гітлера і путіна, Сталіна і лаврова. Але то таке. Припиниться війна – повернеться й граматика.
Але що ми точно могли б зробити під час війни – це відмовитися від божевільних норм перекладу російських і білоруських імен – тільки їх, не польських чи там словацьких! – українською. Чому Путін – Володимир? Чому Пушкін – Олександр? Чому Лукашенко – Олександр? А Ахматова – Анна, бо це, бачте, псевдонім. Ну що це за маячня, чому вона досі продовжується? Мене це просто вкурвлює!
А, і якщо б ми це зробили, припинилися б ці вічні суперечки, хто чий. Бо Бортнянський був би Дмитро, а Чайковський – не Петро ))). Бо Булгаков був би Михаїл (тому що він і був Міхаїл), а Гоголь був би Микола(й). Ну, правда, якщо ми й дійсно не віримо у концепцію “одного народу”, чому продовжуємо керуватися правилами, запровадженими саме тоді, коли ця концепція була офіційною ідеологією Російської імперії?