Я завжди відчувала себе українкою, завжди пишалася цим, завжди співала гімн на усіх урочистостях. Але дійсно усе пізнається у порівнянні.
Ще ніколи український гімн не видавався таким красивим, таким патріотичним, таким пронизливим, як зараз. Саме в ці дні, коли кожен мітинг в кожному місті розпочинається ним, коли молодь, яку по-звірячому лупцює „Беркут”, не про пощаду молить, а співає „Ще не вмерла Україна”, коли саме ці слова лунають у величезній кількості міст Європи, США, інших країн…
Саме зараз, коли сотням тисяч українців урвався терпець і вони вийшли захистити своє право на гідне життя. Саме так, мова не йде виключно про європейській вибір, ассоціацію – це лише складова мрії українців не стояти перед владою з простягнутою рукою, а мати те, на що громадяни мають законне право.
В ці дні занадто часто хочеться плакати. Та головне те, що не тільки від гіркоти, що ти нічим не можеш допомогти беззахисним хлопцям та дівчатам, яких неймовірно жорстоко били звірі в погонах, але й через те, що є дуже багато випадків, коли сльози навертаються від зовсім іншого відчуття – почуття гордості за власний народ, за власну країну, за молодь, яку не зломити, не залякати, яка не дивлячись ні на які погрози влади, виходить на Майдани заради свого майбутнього, своїх батьків, майбутніх дітей…
Надзвичайно приємно вразив ще один момент – раніше українці готові були відстоювати лише свої права, виходити на Майдани лише за себе. Саме тому свого часу не мали особливого успіху ані Податковий Майдан, ані мітинги проти Пенсійної реформи, ані багато інших локальних протестів. Зараз ситуація кардинально змінилася і це надзвичайно важливо. Світогляд людей став іншим. Якщо раніше дійсно згадувалася притча „коли прийшли за мною, то захищати мене вже було нікому”, то зараз все по-іншому і цим неможливо не пишатися.
Дуже зворушливо виглядає те, як мітингуючі щиро, з величезним завзяттям з`ясовують долю побитих під час розгону молодих людей, протестують під Генпрокуратурою проти затримання хлопців, яким намагаються „пришити” злочини, зрежисовані самими ж представниками влади, коли на багатотисячних мітингах приймають звернення до Юлії Тимошенко з проханням припинити голодування, яке вона розпочала як єдину можливу в її нинішній ситуації форму протесту…
Багато чого навколо відбувається такого, що дає тверду основу для того, аби пишатися своєю країною, співгромадянами, багато чого такого, що дозволяє бути майже впевненим, що ця мирна революція, Євромайдан просто приречений на перемогу та відчувати величезну гордість за те, що ти є часткою цього процесу.