Найважча і найважливіша перемога – над собою. Цю думку тими чи іншими словами окреслювали протягом століть видатні державні діячі, науковці, письменники по всьому світу, починаючи ще з Марка Тулія Цицерона. Або ще один вислів – кошового отамана війська Запорізького Івана Сірка, який набув особливого значення під час Революції Гідності – «Рабів до раю не пускають».
Із часом все більше переконуєшся у справедливості такого погляду. Адже війна – це не тільки про зброю і військові операції. Війна – це також про незламну силу духу, нескореність, безмежну любов до рідної землі та беззаперечну готовність у будь-який час, незважаючи на ризик, прийти на допомогу побратимам.
Особливо у ці дні я щороку себе запитую: що було б з Україною, якби тоді, у буремному 2014-ому на її захист не стали добровольці?! Чи залишилася б вона взагалі на світовій мапі?! Чи могла б я зараз писати ці слова, тим більш – українською?!
На щастя, ми ніколи не дізнаємося відповіді на ці питання, адже добровольці стали! Справжні чоловіки, більшість з яких до цього навіть зброю у руках ніколи не тримали, дехто – практично з Євромайдану, не встигнувши навіть додому заїхати та обійняти рідних. Для них це навіть не було питанням, бо розуміли – інакше ніяк, інакше ми втратимо Україну.
І це було дійсно так. Хто пам’ятає – підрозділи, які мали б в один момент мобілізуватися і виконувати свій обов’язок, були деморалізовані і не дуже розуміли взагалі, на якому вони боці. Не хочу навіть наводити сумну статистику щодо кількості зрадників у ті дні…
Напевно, зокрема, на такий стан і був підступний розрахунок агресора. Але, не так сталося, як ворогам гадалося! І у цей день сім років тому перші бійці-добровольці Самооборони Майдану прибули на полігон Нові Петрівці – для вишколу і формування першого добровольчого батальйону. І це був лише початок!
Кількість тих, хто добровільно, за покликом серця хотіли захищати Україну від російської агресії, швидко зростала і формувалися все нові і нові добробати. І в новітньому українському літописі назавжди закарбовані взірці героїзму і відваги, самопожертви і надзвичайної витримки, яку демонстрували добровольці.
Ми ще не перемогли у війні, але, не маю жодних сумнівів – якби тієї страшної весни добровольці не перемогли б себе, не вбили б у собі раба, ми б ще тоді програли.
А у тому, що перемога обов’язково буде за нами, я впевнена на 100%, адже ми маємо гідних, мужніх, вольових захисників, які заради України зроблять навіть неможливе!
І наостанок хотілося б від усього серця подякувати кожному добробатівцю, який став на захист України, а також міністру внутрішніх справ Арсену Авакову, який зробив усе можливе з організаційної точки зору, аби добровольчі батальйони мали законну можливість виконати свою без перебільшення священну місію.
Слава Україні!