Вперше в історії Давосу, екологічне питання посіло головне місце в тематиці форуму. Але воно не нове. Новим став його масштаб і швидкість, з якою відбуваються зміни клімату на планеті. Ці зміни напряму впливають на економіку. Накопичення екологічних проблем та збільшення їх масштабу загрожують глобальній стабільності. Світ вимушений продовжувати обговорення та координування зусиль для узгодженої позиції між країнами, щодо боротьби зі змінами клімату. Це вже не тренд, а об’єктивна необхідність.
У 2020 році на зміну Кіотському протоколу, що обмежував викиди парникових газів в атмосферу, прийде Паризька кліматична угода. В цілому, її підтримали майже 200 країн. Окрім США – найбільшої економіки світу та одного з лідерів за викидами (2 місце). Президент США Дональд Трамп, який виступав у перший день Всесвітнього економічного форуму, у черговий раз, залишив питання участі своєї країни в угоді без відповіді.
Саме тому виникає питання: чи залишається в цій угоді сенс? Найбільш незручним є те, що це питання задають інші країни-лідери за викидами: Китай (1 місце), Індія (3 місце), Росія (4 місце).
Логіка зрозуміла: навіщо слідувати правилам, які не є обов’язковими для виконання всіма?! Тим більше, що скорочення викидів, яке закладене в Паризькій угоді, вимагає сотень мільярдів доларів інвестицій. Це відчутна сума, навіть для потужних економік. До того ж, абсолютна більшість підприємств, що потребують екологічної модернізації, знаходиться у приватній власності. А великий бізнес не дуже охоче вкладає кошти у заходи, що не приносять прибутку.
Чи є вихід? На мою думку є!
По-перше, необхідно зрозуміти безальтернативність боротьби за екологію. Сподіваюсь, людство не вимре, як динозаври. Але якщо тенденція погіршення клімату не зміниться, якість життя значно знизиться. Це відчують не тільки найбідніші країни (хоча вони найбільше), а й розвинуті держави.
По-друге, боротьбу за екологію Землі необхідно продовжувати. Необхідно говорити про проблеми, здобувати суспільну підтримку та консолідувати громадський тиск на бізнес – вимагати реальних змін.
По-третє, державний апарат повинен включитися, і вишукувати інструменти (в першу чергу економічні) для стимулювання екологічної поведінки бізнесу.
По-четверте, світове співтовариство повинно повернутися до тиску на США, з питань входження до Паризької угоди та виконання її положень. Адже всі використовують спільний ресурс – атмосферу.
Ми всі в одному човні. Щоб не потонути, час припинити його розгойдувати та розпочати гребти в одному напрямку.