На полігоні інституту танкових військ Харківського національного технічного університету в курсантів, які не служили й не воювали в АТО-ООС заняття з первинної військової підготовки. Курс молодого бійця, як колись казали. Серед них і п’ятеро дівчат, яких уперше зарахували до військового вишу, цим самим скасувавши чоловічу монополію у сфері озброєння та військової техніки механізованих і танкових підрозділів.
У смузі психологічної підготовки першокурсників, без поправок на стать, ганяють так, що з них, здається, сходить сім потів, а, може, й десять, якщо зважити, що вчорашнім школяркам, які ще не забули смак бабусиних пиріжків, одягши протигаз, доводиться пролізти у вузькому, приземистому, довгому тунелі в непроглядному диму, пройти крізь вогонь по хисткому містку, проповзти, по-пластунськи під колючим дротом… А потім ще заплигнути у вузький окопчик, перечекати там кілька секунд поки над тобою прогуркоче п’ятдесятитонний танк і вцілити в залізного монстра ззаду важкою ручною протитанковою гранатою. І все це,- і задимлена смуга, і обкатка танками, відбувається з автоматом в руках, у касці й бронежилеті, що важить близько пуда.
– Важко дихати?- перепитує офіцер білявку, котра після завершення вправ знімає з обличчя мокрого від поту протигаза, й одразу ж підбадьорює.- Зате живою залишишся…
Дівчину звати Іванка. Вона з Житомирщини, простої селянської родини. У батьків невеличкий шматок землі, з якої годують курей, свиней, бичків… З цього живуть, за це вчать дітей. Одним словом, особисте селянське господарство. А донька захотіла стати офіцером. Не юристом, економістом чи політологом, як тепер модно, а людиною військовою, тобто захисником України.
– Мені подобаються танки, їх потужний гул, копатися в техніці, отож коли на школу прийшло запрошення на навчання до харківського танкового вишу, то я вирішила одразу до нього вступити,- розповідає Іванка.- Батьки ж схвалили мій вибір.
Пройшов місяць, а дівчину вже призначили командиром відділення, тобто старшою не лише над дівчатами, а й хлопцями.
– Якщо людина відповідальна, то по ній це одразу видно,- каже старший офіцер кафедри тактичної підготовки підполковник Толкачов про Іванку.
У дівчат різні причини вступу до танкового інституту. Подруга Іванки Марія приїхала до Харкова із Золотоноші. Батько в неї колишній військовий, зв’язківець, капітан. Він двічі побував в АТО.
– Я так переживала за нього,- каже дівчина,- що вирішила вступити до військового вишу, про який випадково дізналася від братового товариша, який його закінчив цього року.
Однак знаєте як у нас буває? Заздрісники шукають причини того, чому це дівчина з наманікюреними пальцями вступила до військового вишу, який готує фахівців з ремонту й експлуатації бронетехніки. Мовляв, до цього інституту легко вступити. Інакше, як пояснити феномен, що дівчата йдуть туди, де мотори, механізми, і як наслідок, руки в мазуті. А ви знаєте скільки важить танковий акумулятор? Півсотні кілограмів. А їх у Т- 64 аж чотири.
– Ми можемо витримувати ті самі випробовування, що й чоловіки,- стверджує Марія,- захищати країну не гірше за них.
Щодо вступу до військового закладу, то ця справа була не з легких. Окрім складання ЗНО, належало ще пройти психологічні тести, нормативи з фізичної підготовки. Вони не легші, ніж чоловічі, власне, ті ж самі – крос, підтягування. Під час кросу дехто з хлопців опинився позаду дівчат.
– Я подала документи до шести цивільних та двох військових вишів,- розповідає Марія,- за результатами ЗНО проходила в усі, але вибрала інститут танкових військ.
Раніше жінок-військовослужбовців на посади, пов’язані з більшим ризиком і відповідальністю брати заборонялося. Звісно жінки в АТО у нас воювали і кулеметницями, і мінометницями, і снайперами, однак значилися вони на посадах, скажімо, кухарів чи банщиць. Наприкінці червня 2016 року Міноборони внесло зміни до свого наказу № 337, дозволивши приймати жінок-військовослужбовців на ці відповідальні й ризикові спеціальності. Відповідно і виші почали вирішувати гендерне питання належним чином.
– За своїми якостями жінки, на мою думку, відповідальніше і вдумливіше ставляться до виконання поставлених завдань,- говорить радник начальника інституту з гендерних питань підполковник Анна Каракуркчі,- мають добрі аналітичні здібності, посидючіші, можуть краще виконувати монотонну роботу.
До речі, сама пані Анна закінчувала танковий виш, але факультет хімічного, біологічного та радіоактивного захисту. Щоправда їхню спеціальність в 2002 році перевели сюди з Харківського військового університету, а нинішніх дівчат набирали вже цілеспрямовано до танкового інституту.
Викладач вишу Ніна Немировська згадує день, коли дівчат-курсантки вперше з'явилися на хімічному факультеті. Реакцію викладачів, каже, можна було порівняти з реакцією кота, який шипить на всіх, хто зайшов на його територію. Але пройшло усього кілька тижнів і від дівчат усі вже були у захваті. Зараз Ганна Володимирівна Каракуркчі підполковник, закінчила академію, кандидат технічних наук, пише докторську, чудова мама, очолює навчальний відділ.
Словом, є з кого брати приклад для кар’єри і життя. До речі, в США й Канаді жінки дослужуються навіть до бригадних генералів.
На фото автора: Ляна, Марія, Іванна, Ангеліна, Кароліна; дівчата й хлопці долають смугу перешкод.
