16 липня 1990 року Верховною Радою Української PCP була прийнята Декларація про державний суверенітет України. Це була не перша декларація такого типу у СРСР. Саме влітку 1990 року відбувся так званий «парад суверенітетів» - всі республіки оголосили про свій вихід зі складу СРСР. Згодом, для більшості новостворених держав, саме ці дати стали державними святами Незалежності.
Україна ще рік після проголошення Державного суверенітету йшла до остаточного оформлення своєї Незалежності. Тільки 24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла історичний документ виняткового значення для долі українського народу – Акт проголошення незалежності України. За Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати. На геополітичній карті світу постала і розпочала свій нелегкий шлях нова самостійна держава – Україна.
Навряд чи тодішня радянська номенклатура мріяла про незалежність у отриманих на 1991 рік кордонах, але український народ обрав самостійний розвиток власної національної держави. Розпад СРСР значно змінив політичний ландшафт Європи і світу загалом, з цього приводу видатний вчений, а тоді чиновник адміністрації президент США Ф. Фукуяма навіть проголосив «кінець історії». Він зауважував, що ліберальний уряд є кінцевою, бездоганною і остаточною формою правління, що і підтвердив розпад соціалістичного СРСР.
Незалежна Україна отримала ряд складних викликів пов’язаних з економікою, внутрішньою і зовнішньою політикою, вектором розвитку і що найважливіше – багатолітніми трендами. Колишнім радянським чиновникам та партноменклатурним робітника, які звикли лише виконувати накази «з центру», довелось приймати самостійні рішення, створювати новий порядок денний для країни. З об’єктивних причин не завжди їх рішення були вдалими. «Радянська людина», яка ще вчора вважала умовний «захід» своїм ворогом, не могла наступного дня стати його адептом і прихильником. Людям було важко перелаштуватися з планової економіки на ринкову, переорієнтуватися від соціалізму-комунізму на ліберально-демократичні цінності. До речі, і дотепер не всі «homo soveticus» перелаштувалися. Багато можливостей, що відкривалися перед Україною, було змарновано та втрачено (і втрачається зараз) саме з цієї причини.
Що таке справжня Незалежність?! Як на мене, є декілька обов’язкових умов. По-перше, державний суверенітет повинен бути для населення справжньою громадянською цінністю. По-друге, народ повинен мати право на власну історію, усвідомлювати та популяризувати її (хай би якою вона не була). По-третє: право на власну мову, адже саме мова є інструментом передачі і усвідомлення наступності, створення культурного середовища і передачі цих знань наступним поколінням. Тільки за дотримання цих умов відбувається формування нації і громадянського суспільства, яке і є носієм та гарантом Незалежності своєї країни.
Сьогодні український народ стоїть на порозі формування власної української ідентичності, яка допоможе нам по-перше, буди стійкими до зовнішнього втручання. По-друге – «експортувати» наші цінності назовні і зайняти гідне місце у глобальній економічній системі, забезпеченні колективної безпеки, міжнародного правосуддя. Наші цінності загартовані у військових боях на Сході і дипломатичних баталіях на Заході. Ми не просто констатуємо якісь імперативи, які важко побачити і зрозуміти, ми відстоюємо право бути собою кожного дня.